Гончарська династія Совіздранюків (присвячується 80-річчю Надії Вербівської)

14 жовтня, 2014 | Розміщено в розділі Наукова діяльність | Прокоментуй!

Олександра Кушнір
старший викладач кафедри прикладного
та декоративного мистецтва
відділу художньої кераміки КІПДМ ЛНАМ

Гончарська династія Совіздранюків (присвячується 80-річчю Надії Вербівської)

Анотація. Стаття присвячена ювілею славетної косівської майстрині гончарства, творчість якої припадає на період другої половини ХХ – початок ХХІ століть. Ведеться аналіз художніх особливостей глиняних виробів, що створювали представники родини Совіздранюків, з якої походить Надія Вербівська.

Ключові слова: косівська кераміка, династія, гончарні вироби, художні особливості.

Olexandra Kushnir. The Sovizdranyuks dynasty of potters  (dedicated to Nadia Verbivska’s 80-th anniversary).

Annotation. The article is dedicated to the anniversary of an outstanding Kosiv craftswoman in the fields of pottery. Her creative work dates to the period of the second half of the XX-th — beginning of the XXI-st centuries. The author analyzes artistic peculiarities of clay works, created by the members of the Sovizdranyuks family, Nadia Verbivska comes from.

Key words: Kosiv ceramics, dynasty, pottery, artistic peculiarities.

Надія Вербівська 28 жовтня 2009 року святкувала свій 80-річний ювілей. Відома майстриня косівської кераміки походить з найбільшого гончарського роду в Косові, засновником якого був Олекса Совіздранюк – сучасник Олекси Бахматюка.

Творчість представників цієї династії має велике значення для культурної спадщини Косова, оскільки протягом ХХ ст. вони творили „обличчя” косівської кераміки. Свідченням цього є численні публікації у популярних та наукових виданнях таких авторів, як В.Бабій [1], М.Базак [2], З.Библюк [3], Б.Бутник-Сіверський [4-7], Н.Велігоцька [8], Д.Гоберман [9-13], М.Гринюк [14-18], І.Гургула [19], Л.Данченко [20], М.Долішній [21], М.Іванчук [22], Т.Кара-Васильєва [23;24], В.Качкан [25], О.Кратюк [26], Ю.Лащук [27-36], Р.Мотиль [37], І.Пелипейко [38;39], І.Сакович [40], О.Слободян [41-44], О.Соломченко [45-48], Р.Федорів [49], В.Щербак [50;51] та інші. Проте висвітлення творчого доробку гончарів цілої династії поки що є актуальним питанням.

Першу згадку про основоположника династії Олексу Совіздранюка знаходимо у кандидатській дисертації Юрія Лащука „Косівська кераміка ХІХ – першої половини ХХ ст.” , де він пише, що „серед сучасників Бахматюка слід згадати Мартина Бахматюка, молодшого брата Олекси, Олексу Совіздранюка, Семена Білецького та М. Ковбасника” [32,153]. Але про особливості виробів він не згадує тому, що гончар виготовляв димлений, немальований полив’яний та фляндрований посуд, про який мистецтвознавець уникав опису.

Детальніше Юрій Лащук так описує творчість Йосипа Совіздранюка: „Серед косівських майстрів кінця ХІХ – поч. ХХ ст. необхідно згадати про Совіздранюка Йосипа Олексовича – батька чотирьох сучасних гончарів. Він народився на Mоскалівці 1860 р., помер у Старому Косові 1941 р. Майстер цей не займався складними розписами і ритуванням, зате створював добрий фляндрований посуд, який, за свідченнями гончарів, становив до 1905-1907 рр. майже половину всієї продукції тогочасного писаного посуду в Косові. Якщо кращі майстри займалися лише ритуванням, то значна частина з них  давала лише фляндровані вироби. Саме таким „середнім” майстром був і Совіздранюк” [32,158].

Дружиною Йосипа Совіздранюка була Мариня, дівоче прізвище Волощук. Підтвердженням цього факту є вищесказані слова Юрія Лащука, що Йосип помер у Старому Косові, й цитата з альбому „Павлина Цвілик”, автором-упорядником якої був Олег Слободян. Тут дослідник відтворює слова Павлини Цвілик: „Пам’ятаю, … восьмирічною дівчинкою я цілими днями просиджувала біля гончарного круга, на якому дід Михайло Волощук виготовляв горщики, миски, тарілки, глечики” [41,5-6].

Зазначу, що Михайло Волощук був старокосівським гончарем. Окрім Марині Волощук, у нього було ще двоє дітей – Марія Тим’як (цей факт згадується у дисертації Юрія Лащука) [32,233] та Казимир Волощук (цю інформацію авторові надали доньки Казимира – Вікторія та Галина Волощук). Волощуки до 1945 р. виготовляли димлений посуд. З 1945 року, після смерті Казимира Волощука, його дружина Катерина Іванівна Волощук (сестра Лук’яна та Михайла Тутурушів, які були представниками іншої гончарської династії, виготовляли димлений посуд і мешкали на міській Горі) почала виготовляти мальовані полив’яні вироби.

Нащадками і послідовниками Йосипа та Марини Совіздранюків були п’ятеро дітей: Михайло з дружиною Марією, Павлина з чоловіком Григорієм Цвілик, Василь з дружиною Марією, Ганна з чоловіком Михайлом Рощиб’юком, Юлія, котрі перейняли майстерність гончарства та розпису. Початок другої половини ХХ ст. – це зрілий період їхньої творчості, за винятком Юлії, котра виготовляла вироби тільки в юні роки. Наступне покоління гончарів родини Совіздранюків склали дочка Павлини Цвілик Стефанія Заячук і її внучка Надія Вербівська, діти Ганни та Михайла Рощиб’юків – Розалія Ілюк з чоловіком Юрієм, Орися Козак, Стефанія Волощук з чоловіком Францом.

Протягом 1950-х років у приватних майстернях мальовані полив’яні вироби, що мали народні форми, в широкому асортименті (посуд, вази, вазони, скарбнички, зооморфну об’ємну пластику і тематичну об’ємну пластику, свищики) виготовляли Михайло Совіздранюк із дружиною Марією. Орнаментика їх творів побудована на чергуванні геометричних (лінія, крапка, коло, ромб), асоціативно-абстрагованих та рослинних мотивів, які, виразними силуетами, лягають на тло виробів. Серед виробів привертають увагу фігури гуцулів з неординарною трактовкою пластики. Вони статичні, з дещо грубуватими пропорціями, проте щедро оздоблені.

Василь Совіздранюк з дружиною Марією протягом 1950-х років виготовляли мальовані полив’яні вироби декоративно-вжиткового і декоративного призначення [32,232]. Серед них переважав посуд та вази народних форм. Прикметною особливістю орнаментики подружжя є подрібнення геометричних, асоціативно-абстрагованих і рослинних елементів та мотивів, що заповнюють усю поверхню виробів.

Найвідомішою з династії Совіздранюків стала Павлина Цвілик (1891-1964), котра виготовляла мальовані полив’яні вироби разом із чоловіком Григорієм (1900-1952). Після смерті чоловіка, майстриня продовжувала працювати разом з дочкою Стефанією Заячук та внучкою Надією Вербівською до 1964 року, а вироби їм випалював гончар зі Старих Кут Кароль Чесньовський. Серед асортименту виробів Павлини Цвілик – декоративно-вжиткові та декоративні вироби, сувеніри й іграшки: дзбанки, горщики, миски, посуд для сипучих продуктів, декоративні тарелі, вази, близнюки, баклаги, калачі, куманці, барильця, горнятка з ложечками, набори посуду (для вина, лікеру, води), вазони, зооморфні посудини, свічники для однієї, двох і трьох свічок, декоративні плитки, писанки, скарбнички, намисто, зооморфна об’ємна пластика, тематична об’ємна пластика, рельєфна пластика.

Всі вироби майстриня виготовляла мальованими полив’яними. Для оздоблення вона використовувала переважно біле, зрідка — коричневе тло. Форми її виробів – народні, часто доповнені виразними пружками. Вишуканості виробам Павлини Цвілик надає багатий орнамент, який лягає на всю поверхню виробів горизонтальними смугами або ж сітчастим розташуванням елементів та мотивів [23,123]. Над утором, під вінцями, на шийці, вухах і ніжках виробів майстриня розташовувала орнаментальні смуги з геометричних (лінія, крапка, коло, ромб, квадрат, дужки) і асоціативно-абстрагованих („підківки”, „копитця”, „зубці”, „серденька”, „заячі вуха”), рідше рослинних („конюшинка”, „листочки-кучері”) елементів та мотивів. На решті площини поверхні виробів орнамент складався з чергування мотивів „гілки” і „квітки”, які укладалися на виробах таким чином, що створювався суцільний „килимок”. Мотив „гілки” Павлина Цвілик створювала з таких елементів, як „листочки-кучері”, „листячка” та „ягідки” і „пуп’янки”, рідше – з серцевидних „листочків” і „дзвоників”. Мотив „квітки” майстриня використовувала чотирьох варіантів: 1) „квітка” з ромбоподібними пелюстками (восьмипелюсткова); 2) „квітка” з „копитцеподібними” пелюстками, навколо обрамлена рядком дужок (шести-, восьми- або дванадцятипелюсткова); 3) „квітка” з чергуванням ромбоподібних пелюсток, оздоблених крапкою, і копитцеподібних, оздоблених дужками, пелюсток (дванадцятипелюсткова) 4) „квітка” з великим центром у вигляді чотирьох, зростаючих відносно спільного центру, кіл, оздоблених „насічкою”.

Навколо центру розташовано рядок дрібних „копитцеподібних” пелюсток (біля двадцяти). Пелюстки „квітки” оточує ряд дужок. На вазах, посуді для сипучих продуктів, декоративних тарелях нерідко зустрічаємо між мотивами „гілок” і „квіток” ще й птахів та тварин, часто попарних, або сюжетні сценки з гуцулами, які зображувала майстриня. Тулуб колоподібних виробів та декоративні тарелі оздоблювала замкнутими композиціями. Найчастіше це — асиметричні мотиви ”гілки” з птахами та сюжетні композиції. Рідше в орнаментиці майстриня використовувала центрично-обертові й симетричні „вазонові” мотиви, в яких з вази виростають пагони з „квітками”, „гронами винограду”, оточені „листочками-кучерями” та „листячком”. Зооморфні зображення (олені, козулі, коні, півні, голуби, зозулі, павичі) Павлина Цвілик оздоблювала „капанкою”, „насічкою”, рядками дужок, а крила птахів – „ільчатим письмом”.

Особливою декоративністю відзначаються зображення павичів. Пластична лінія силуету видовженого тулуба переходить у хвіст, орнаментований поперечними і повздовжніми лініями, дужками і маленькими колами. Голова птаха оздоблена короною, а крила – „ільчатим письмом”. Сюжетні сценки Павлини Цвілик тематично і композиційно побудовані на основі сценок Олекси Бахматюка: сценки танцю, полювання, торгу, виїзду на конях тощо. Проте, особливості інтерпретації зображуваних фігур людей у майстрині поступаються. Це стосується динаміки рухів фігур, характерних рис та міміки обличчя, яке вона оздоблювала жовтою фарбою.

Також майстриня зображувала погруддя гуцулів, ймовірно, перейняті з творчості пістинського майстра Петра Кошака. Колористика виробів Павлини Цвілик особлива. Використання яскравого жовтого кольору на великій кількості площини орнаменту створювало неспокійний мерехтливий ефект, притаманний виробам тільки цієї майстрині [19,61].

Донька Павлини Цвілик – Стефанія Заячук (1909-1996) – до 1961 року виготовляла мальовані полив’яні вироби в батьківській майстерні. Серед її виробів – кахлі, дзбанки, горщики, кошики, двійнята, вази, декоративні тарелі та плитки. Вироби майстрині мають народні форми, проте, поряд з виробами Павлини Цвілик, вони програють через недосконалість пропорцій. Оздоблюючи вироби, Стефанія Заячук використовувала біле тло і ритований контур. Орнаментика майстрині подібна до орнаментики Павлини Цвілик. Серед орнаментальних зображень – рапортні і центрично-обертові композиції. Орнаментальні смуги з таких мотивів, як лінія, крапка, „зубці”, „серденько”, „копитця, „підківки”, „листочки-кучері”, „квітка” майстриня розміщувала по периметру кахель і плиток, на посуді, вазах і пояскових кахлях. Центрично-обертові композиції з використанням мотивів „квітки” і „гілки” прикрашали виповнюючі кахлі. Мотиви „гілки” та „квітки” такі ж, як в орнаментах Павлини Цвілик, але часто до мотивів „гілки” Стефанія Заячук вмальовувала серцеподібні листочки, а мотив „квітки” ускладнювала подвоюванням рядків пелюсток відносно спільного центру.

Зооморфні мотиви майстриня зображувала в асиметричних композиціях серед плетива „гілок” (птахи), і попарними (олені) на виповнюючих кахлях, вазах, декоративних тарелях і плитках. Сюжетні композиції, що прикрашали декоративні плитки, тарелі й виповнюючі кахлі, повторювали тематику майстрів ХІХ ст.: сцени полювання, танцю, гуляння з ведмедями, гри на скрипці, чаркування, виїзду на конях тощо. Нерідко майстриня малювала погрудні зображення гуцулів або Довбуша з топірцем. Інтерпретація персонажів у сюжетних композиціях досить смілива і неординарна за рахунок невимушених, дещо „кострубатих”, але виконаних упевнено ліній, які створюють чіткі силуети фігур, хоч і не завжди пропорційно правильно побудованих. На відміну від Павлини Цвілик, Стефанія Заячук частіше залишала обличчя персонажів незафарбованими жовтою підполивною фарбою. В колористиці майстриня віддає перевагу яскравій жовтій фарбі, яка неспокійно мерехтить в орнаментах поряд із зеленим та коричневим кольорами.

З 1961 до 1980 рр. в керамічному цеху КХВК Стефанія Заячук виготовляла і декорувала глиняні вироби. У цей період її вироби зберігали народні форми з дещо грубуватими пропорціями і лініями силуету, проте в орнаментиці майстриня вже рідше, як тоді, коли працювала у приватній майстерні, використовувала зооморфні й антропоморфні зображення. Такі вироби, як посуд, вази, береги декоративних тарелів вона оздоблювала орнаментальними смугами, складеними з геометричних, асоціативно-абстрагованих та рослинних елементів і мотивів. Декоративні тарелі та плитки Стефанія Заячук оздоблювала зооморфними зображеннями (попарні зображення цапів, оленів, птахів) та сюжетними композиціями, що за тематикою були подібними до сценок, які бачимо в орнаментах виробів Олекси Бахматюка („Скрипаль на коні”, „Ведмідь, що грає на контрабасі зі скрипалем”, „мисливець” тощо). Стилістика мотивів майстрині подібна до стилістики Павлини Цвілик, проте Стефанія Заячук виводила зображення менш акуратно, лінія в силуетах мотивів та фігур смілива, хоч трохи кострубата, не пластична. Твори цієї майстрині привертають увагу невимушеністю контурів орнаментів, неординарною інтерпретацією зооморфних та антропоморфних зображень.

Найбільше після Павлини Цвілик з династії Совіздранюків відома своїми творами і професійним їх виконанням  дочка Стефанії Заячук Надія Вербівська (1929). Виготовляти глиняні вироби вона почала в середині   1950-х рр. разом з бабусею та матір’ю. Вироби Надії Вербівської цього періоду подібні до виробів Павлини Цвілик, але асортимент значно вужчий. Серед них: дзбанки, горнята, посуд для сипучих продуктів, горщики, вази, калачі, баклаги, барильця, куманці, кошики, близнюки, чарки, декоративні плитки та тарелі, кахлі, свищики. Типовим для оздоблення виробів Надії Вербівської є використання білого тла і ритованого контуру. Колористика виробів позначена домінуванням соковитого зеленого кольору і вкрапленням яскравого жовтого. Орнаментика творів молодої майстрині цього періоду нагадує взорування творів Павлини Цвілик. Повторення геометричних і асоціативно-абстрагованих мотивів Надія Вербівська наносила смугами під вінцями, над утором посуду та ваз, у місці переходу плечиків черевця в шийку ваз і дзбанків, на берегах декоративних тарелів. На інші частини виробів: черевце (посуду для сипучих продуктів, горщиків, дзбанків, ваз), шийка (дзбанків та ваз), корпус персневидних посудин, береги декоративних тарелів, майстриня наносила чергування мотивів „квітки” і „гілки”. При орнаментуванні ваз і горщикоподібних посудин вона нерідко використовувала сітчасте розташування цих двох мотивів. Серед зооморфних мотивів найчастіше зустрічаємо зображення оленя з пластичною і „м’якою” лінією силуету, серед сюжетних – переважають сценки танцю гуцула з гуцулкою і зображення музикантів (сопілкар, цимбаліст, скрипаль). Усі постаті гуцулів Надія Вербівська зображала статичними, з „м’яким” контуром силуету фігури. Обличчя вона розписувала жовтою фарбою. Прикметно, що сюжетні композиції майстрині завжди рясно оточені чергуванням мотивів „квітки” і „гілки”.

Однією з перших працівниць керамічного цеху була народна майстриня Надія Вербівська, котра почала працювати в ньому з 1961 року. Протягом тридцяти років вона використовувала досвід, попередньо набутий у приватній майстерні Павлини Цвілик. Переконанням Надії Вербівської завжди було і є збереження неординарної стилістики Павлини Цвілик, яку майстриня та її діти „ревно пропагують і оберігають” у своїй творчості [42,431]. Асортимент виробів не дуже змінився від того, який вона виготовляла у приватній майстерні: набори посуду для лікеру, вина, води, горщики, вази для фруктів, кошики, посуд для сипучих продуктів, близнюки, дзбанки, горнята, калачі, баклаги, барильця, вази, декоративні тарелі, кахлі, архітектурні плитки, свічники, попільнички „постоли”. Протягом 1960-х рр. майстриня самотужки виготовляла й орнаментувала вироби, а з 1970-х для неї гончарував син Олександр Вербівський. У своїх виробах майстриня дотримувалася традиційних форм з витонченими шийками, опуклими вичеревками та оздобленням у вигляді пружків. Усі її орнаменти побудовано на чергуванні геометричних та асоціативно-абстрагованих мотивів (під вінцями, у місцях переходу черевця до шийки на ніжках та над утором посуду й ваз), а також мотивів „квітки” та „гілки” (на черевцях та шийках посуду, берегах тарелів). Серед розкішного плетива рослинних мотивів майстриня іноді вводила зооморфні та зображення музикантів або танцюристів, виконаними м’якими силуетними лініями.  На плитках і кахлях домінувала центрично-обертова або дзеркально-симетрична побудова орнаментів. Колористика виробів Надії Вербівської надзвичайно соковита, з домінуванням зелені. Період праці майстрині в керамічному цеху КХВК позначений розквітом у її творчості, який особливо проявився в орнаментуванні творів. Орнаментика і декор Надії Вербівської пишні, легкі, майже ажурні.

На початку 1990-х років Надія Вербівська повертається до приватної майстерні й продовжує традиції династії донині. Мотиви та колорит її орнаментики протягом 1992-2008-го рр. зберегли ті унікальні особливості, які започаткувала Павлина Цвілик. У цей період вона орнаментувала мальовані полив’яні та димлені вироби, які виготовляв і випалював здебільшого її син Олександр Вербівський, а допомагав молодший син Дмитро. Олександр Вербівський відновив приватну майстерню своїх батьків 1992 року, де, разом з Надією Вербівською, продовжив виготовлення мальованих полив’яних виробів і розпочав випал димлених. Серед асортименту мальованих полив’яних виробів можна назвати такі: набори посуду для молока, вина, лікеру, баклаги, калачі, куманці, миски, барильця, кошики зі свічниками на вухах, дзбанки, близнюки, анімалістичний посуд, вази для фруктів, вази, декоративні тарелі й блюда, свічники для однієї, трьох і п’яти свічок, скарбнички у вигляді шкатулки, писанки, свищики, анімалістична об’ємна пластика. Форми виробів Олександра Вербівського, подібно до виробів його прабабусі Павлини Цвілик, мають м’які силуети й оздоблені жолобками. Характерним для майстра є оздоблення виробів хвилястими вінцями, які надають їм виразнішої декоративності. Орнаментування виробів здебільшого здійснювала Надія Вербівська та Оксана Кабин. Форми димлених виробів подібні до форм мальованих полив’яних, але їх асортимент дещо різниться. Переважно це набори посуду для вареників, вина, лікеру, кави, горщики, свічники для однієї, двох, трьох і п’яти свічок, свічники для однієї свічки у вигляді антропоморфних фігур, декоративні тарелі, вази, дзбанки, калачі, баклаги, шкатулки, свищики, скарбнички у вигляді свині та їжака. Димлені вироби орнаментовані ритованим контуром, окремі елементи якого лисковані. Орнаментика  таких виробів є точним віддзеркаленням мальованих полив’яних і складається з геометричних, асоціативно-абстрагованих, рослинних і зооморфних мотивів, які використовувала у своїй творчості Надія Вербівська.

Продовжуючи родинні традиції гончарного ремесла, з 1975 року в керамічному цеху КХВК працювали діти Надії Вербівської – Оксана Кабин та Олександр Вербівський. Найчастіше вони працювали разом. Олександр Вербівський формував на гончарному крузі, інколи орнаментуючи свої вироби, а Оксана Кабин лише орнаментувала. При оздобленні виробів вони використовували тільки білу поверхню. Форми виробів Олександра Вербівського (мисок, салатниць, тарілок, таць, сільничок, ваз для фруктів та печива, макітер, дзбанків, „кувшинів”, горнят, сметанників, горщиків, супниць, наборів посуду для лікеру, вина, посуду для сипучих продуктів, баклаг, калачів, куманців, барилець, штофів, кошиків, близнюків, чарок, ваз, вазонів, свічників, декоративних тарелів, блюд та плиток, писанок, дзвоників, попільничок) базуються на народних, тих, що виготовляла Павлина Цвілик. Якщо це були невеликі вироби, то часто вони містили складні за формою шийки та ніжки.

Орнаменти Олександра Вербівського, що стилістично і композиційно подібні до орнаментів Надії Вербівської, складалися з геометричних, асоціативно-абстрагованих і рослинних елементів та мотивів. Чергування мотивів „квітки” та „гілки”, якими оздоблені усі вироби, майстер доповнював ще й чергуванням дрібніших геометричних та асоціативно-абстрагованих елементів і мотивів. Інколи серед мотивів „гілок” і „квіток” Олександр Вербівський зображав птаха з невеликим гребенем та листоподібним крилом, видовжений тулуб якого оздоблював „капанкою”.

Стилістика орнаментів Оксани Кабин подібна до стилістики орнаментів Надії Вербівської, проте різниться пишнішими та наповненішими силуетами мотивів „квітки” і „гілки”, що чергуються, а також виразнішим чергуванням орнаментованих площин з неорнаментованими. Для оздоблення виробів вона використовувала лише композиції з геометричних, рослинних та асоціативно-абстрагованих елементів і мотивів. Сьогодні Оксана Кабин та Олександр Вербівський продовжують працювати в керамічному цеху. Нині асортимент їхніх виробів поповнився фігурним посудом у вигляді баранців, скарбничками (у вигляді свині, їжака) та зооморфною об’ємною пластикою (баранці, цапи).

Ірина Серьогіна почала оздоблювати вироби в керамічному цеху КХВК з 1974 року. Особливості стилістики майстрині свідчать про використання нею надбань Павлини Цвілик, Стефанії Заячук та Надії Вербівської. Серед виробів, які оздоблювала Ірина Серьогіна, – дзбанки, горщики, посуд для сипучих продуктів, вази для фруктів, близнюки, супниці, кошики, калачі, баклаги, барильця, декоративні блюда, плитки, вази, вазони, свічники. Оздоблюючи вироби з використанням білої чи рідше коричневої поверхні, вона укладала геометричні, асоціативно-абстраговані, рослинні та зооморфні елементи і мотиви у рапортні смуги, центрично-обертові, дзеркально-симетричні та асиметричні композиції. На посуді та вазах орнамент  найчастіше складався зі смуг, у яких повторюються геометричні, асоціативно-абстраговані й рослинні елементи та мотиви.  Декоративні блюда та плитки Ірина Серьогіна оздоблювала центрично-обертовими, симетричними та асиметричними  композиціями, створеними з рослинних мотивів „квітки” та „гілки”, часто з уведенням зображень птаха. Мотиви „гілки” та „квітки” в її орнаментах подібні до тих, що зображала Павлина Цвілик, проте зображення птаха значно різниться. Птахи в орнаментах майстрині завжди зображені з розвернутими головами, які оздоблені пишними гребенями у плетиві мотивів „гілки”. Тулуб птаха, що „розцяткований капанкою”, плавним лінійним силуетом переходить у пишний хвіст, що складається з кількох пагонів „гілок”. Крило птаха, яке розміщувалося на тулубі, подібне до мотиву „кучер”, із завитка якого виростають п’ять пір’їн. Усі орнаменти  Ірини Серьогіної гармонійні, лаконічно зв’язані з формами виробів, які з 1990-го року виготовляв її чоловік Іван Серьогін. Серед його перших виробів – нескладні за формою супниці, дзбанки, горщики, макітри, вазони, вази, декоративні блюда. Наприкінці 1990-х років Іван Серьогін почав виготовляти вироби складнішої конструкції: свічники, близнюки, калачі, баклаги, барильця.  Нині Ірина Серьогіна продовжує орнаментувати глиняні вироби в керамічному цеху, серед яких є кахлі, вази, свічники, посуд, у тому числі й фігурний, декоративні блюда та плитки, хрести, писанки, дзвоники і попільнички.

Наприкінці 1990-х рр. подружжя заснувало приватну майстерню, яка функціонувала до 2004 року. Тут майстри виготовляли й орнаментували мальовані полив’яні вироби, а випалювали – у керамічному цеху КХВК. Вироби цього періоду були невеликими і виконували сувенірну функцію. Форми виробів народні, основний асортимент включає декоративні тарелі, блюда і плитки, вази, свічники для однієї свічки, дзвоники, писанки, попільнички, двійнята. Орнаментальні композиції, нанесені на білу поверхню, складалися з геометричних, асоціативно-абстрагованих і рослинних елементів та мотивів, які чергувалися. На декоративних плитках, тарелях і блюдах Ірина Серьогіна зображала центрично-обертові, дзеркально-симетричні й асиметричні композиції, в які деколи вводила зображення птахів.

З родини Совіздранюків також походить Любов Ясельська, онука Стефанії Заячук. Вона працювала у керамічному цеху КХВК протягом 1980-х років.

Сестра Павлини Цвілик, Ганна Рощиб’юк (1903-1981), разом із чоловіком Михайлом (1903-1972), виготовляли мальовані полив’яні вироби у приватній майстерні з 1920 – до 1957 року. Їхні вироби цього періоду мали народні форми, притаманні династії Совіздранюків. Асортимент таких виробів невеликий: миски, дзбанки, горщики, чайники, фігурний посуд, калачі, баклаги, близнюки, барильця, вази, вазони у вигляді баранців, свічники, скарбнички, свищики, зооморфна й антропоморфна об’ємна пластика. Вироби Ганни та Михайла Рощиб’юків орнаментовані на білому, рідше на коричневому тлі рапортними композиціями, що складаються з геометричних, асоціативно-абстрагованих та рослинних мотивів. Характер орнаментів побудований на синтезі малюнків Цвіликів і Тим’яків [32,238]. Тому, на відміну від Павлини Цвілик, вони використовували чергування мотивів „гілки” з „квіткою” поряд з чергуванням геометричних і асоціативно-абстрагованих мотивів.

Ганна Рощиб’юк – дочка Йосипа Совіздранюка і сестра Павлини Цвілик – була продовжувачем традицій косівської династії, яка виготовляла мальовані полив’яні вироби. Коломийчанин Михайло Рощиб’юк теж займався виробництвом керамічних виробів, навчаючись спершу у відомого коломийського гончаря Йосипа Патковського, а згодом – у Коломийській гончарній школі [2,3]. Одружившись, Ганна та Михайло почали плідно працювати над створенням глиняних виробів. У спільних роботах вони надихалися традиційними формами, характерними для косівської народної кераміки першої половини ХХ ст., у яких домінує утилітарність. Особливо цікаво вирішені цим подружжям свищики, зооморфна об’ємна пластика, вазони у вигляді баранців з горщечками на спині. Одні орнаменти на їх виробах нагадують зображувані Павлиною Цвілик і, ймовірно, належать Ганні. Інші, що складаються з великих рослинних елементів, часто хаотично розкиданих на площині, вірогідно, належать Михайлові.

У керамічному цеху перед Ганною та Михайлом Рощиб’юками стояло нелегке завдання. Для збереження  традицій виготовлення косівських мальованих виробів вони повинні були навчити учнів. Протягом трьох років їх було 14: Михайло Кікоть, Микола Скорецький, Юрій Джуранюк, Іван Аронець, Василь Аронець, Ганна Аронець, Марія Терьохіна, Орися Сорохан, Дмитро Захарчук, Юлія Кабин, Микола Репета, Ігор Луканюк, Карл Янковський, Іванка Луканюк [47,83]. Оскільки основоположниками цеху та вчителями були народні майстри, то протягом періоду його існування, працівники наслідували форми та оздоблення давніших, усталених народних гончарних виробів.

Їхні доньки – Орися Козак, Розалія Ілюк, котрі до 1961 року освоювали ремесло у приватній майстерні батьків, продовжили батьківські традиції. Період початку їхньої творчості позначений засвоєнням навичок. Повніше талант майстрів розкрився під час роботи в керамічному цеху КХВМ. Інша ланка майстрів, що походить з династії Совіздранюків, – це діти Михайла та Ганни Рощиб’юк: Орися Козак, Стефанія Волощук, Розалія Ілюк працювали в керамічному цеху КХВК з 1961 року. Роботи Орисі Козак вирізняються особливою „мереживністю” орнаменту, що лягає на коричневе , рідше на біле тло виробів. Майстриня оздоблювала переважно великі вази, декоративні тарелі, кошики, близнюки, дзбанки, калачі, свічники та вазони. Її орнаменти, виконані технікою ріжкування, складалися з повторень геометричних та асоціативно-абстрагованих елементів і мотивів, часто з уведенням таких рослинних мотивів, як „квітка”, „грона винограду”, „смерічка”. З них Орися Козак компонувала горизонтальні смуги, що лягали на всю поверхню виробів [50,31]. Нерідко орнамент на черевцях ваз, горщиків та близнюків, у якому повторювалися два мотиви – „квітка” та „гілка”, майстриня розташовувала у сітчастому порядку. Вироби, оздоблені технікою ритування по білій поверхні, значно різнилися від ріжкованих. Стилістично, вони схожі до орнаментів Ганни Рощиб’юк і вирізняються строкатістю. Проте, саме в такі орнаменти на декоративних тарелях Орися Козак уводила зооморфні зображення. З 1979 року в керамічному цеху почала оздоблювати глиняні вироби донька Орисі Козак – Іванна Ділета-Козак, в орнаментах якої відчутний вплив стилістики Ганни Рощиб’юк та Орисі Козак. Такі вироби, як дзбанки, миски, горщики, калачі, баклаги, горнята, близнюки, вази, декоративні тарелі та блюда малювальниця оздоблювала поверх білого тла смугами ритмічно повторюваних геометричних та асоціативно-абстрагованих елементів і мотивів, у які іноді вводила рослинні.

Вироби Стефанії та Франца Волощуків, які вони виготовляли, працюючи в керамічному цеху, здебільшого складалися з посуду (горщики, дзбанки, посуд для сипучих продуктів, зооморфний посуд (баран)), вазонів у вигляді баранців з горщечками на спині, ваз, декоративних мисок та тарелів, зооморфної об’ємної пластики (баранців, собачок) та свищиків, які мали народні форми з гармонійними пропорціями і легким орнаментом. Подружжя оздоблювали вироби поверх білого, рідше поверх коричневого тла. Орнаменти Стефанії Волощук складалися з чергування геометричних (лінія, крапка, „кривулька”, коло, риски), асоціативно-абстрагованих та рослинних. На вазах та декоративних тарелях майстриня часто малювала зооморфні зображення (зозулі, олені, цапи) та сюжетні сценки, що зображали розваги гуцулів: танці, гра на скрипці, сопілці. Особливо граціозно Стефанія Волощук зображала оленів та цапів, які то озираються, то біжать серед плетива „гілок” з „квітками” [50,31].

Свою приватну майстерню Франц Волощук відкрив 1990 року, де донині виготовляє немальовані та мальовані полив’яні вироби, а саме: горщики, макітри, вазони і свищики. Форми гончарних виробів мають опуклі стінки і виразні вінця. Орнаменти мальованих полив’яних виробів виконані нашвидкуруч і складаються з хвилястих ліній, оздоблених рядками „слізок”.

Подружжя Розалія та Юрій Ілюк (виходець із роду гончарів зі Старих Кут) протягом другої половини ХХ ст., поряд із працею в керамічному цеху КХВК, у приватній майстерні виготовляли димлені вироби [2,4]. Прикметно, що за цей час вони виготовили лише дві „печі” димлених виробів (1970 та 1972 рік). Незважаючи на це, їхні димлені вироби зберігаються у багатьох музеях України. Саме в цих печах випалювали свої димлені вироби Михайло Кікоть та Михайло Озерний. Димлені вироби подружжя Розалії та Юрія Ілюків мають народні форми, подібні до тих, що виготовляли Ганна та Михайло Рощиб’юки. Серед них: дзбанки, горщики, двійнята, калачі, баклаги, свічники, вази, вазони, свищики, окарини, пластика малих форм. Орнамент димленого посуду лаконічно підпорядкований формі. Він складається переважно з геометричних та асоціативно-абстрагованих („зубці”, „конюшинка”, „кучері”, „безкінечник”) елементів, у різних комбінаціях нанесених смугами на поверхню виробів технікою лискування або ритування. Після виходу на пенсію, з 1975 до 1990-го року Юрій Ілюк, разом з дружиною, продовжував працювати у приватній майстерні, виготовляючи мальовані полив’яні вироби. Серед них – посуд (дзбанки, горщики, близнюки, миски), свічники, свищики. При створенні свічників – трійць і п’ятисвічників, подружжя проявило особливу фантазійність, неперевершене розуміння тектоніки. Розалія та Юрій Ілюки були єдиними косівськими керамістами, що у другій половині ХХ ст. звернулися до виготовлення такого давнього музичного інструменту, як окарина.

Розалія та Юрій Ілюки, працюючи в керамічному цеху, постійно експериментували і перебували у творчих пошуках. Серед їхнього асортименту є значна кількість різнотипних виробів: миски, макітри, горщики, дзбанки, близнюки, калачі, баклаги, барильця, сметанники, горнята, вази, хрести, свічники, свищики, окарини, тематична об’ємна пластика. Їхні вироби часто наслідують традиційні форми, мають гармонійні пропорції і динамічну пластику ліній у силуетах виробів. Відзначаються художньою виразністю у виконанні подружжя свічники для трьох та п’яти свічок, де розтруби вирішені у вигляді гуцулів з кептарями й крисанями. Неординарні за вирішенням і свищики у вигляді пташок, собачок, баранців та окарин, силуети яких пластичні й пропорційні. Створюючи тематичну об’ємну пластику, Юрій та Розалія Ілюки зображали статичних стоячих гуцулів, одягнутих у народне вбрання. Орнаменти, що смугами лягають на коричневе або біле тло виробів, складаються з геометричних, рідше – рослинних елементів та мотивів.

Таким чином, гончарська родина Совіздранюків, засновником якої був сучасник Олекси Бахматюка Олекса Совіздранюк, протягом ХХ століття була найпрогресивнішою силою виробництва косівської кераміки і донині робить значний внесок у її розвиток. Тож хочу побажати цій родині надалі зберігати невичерпну силу творчої наснаги, без якої неможливо уявити косівську кераміку.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Бабій В. В. Талановитий майстер народної кераміки / В. В. Бабій // Народна творчість та етнографія. — 1963. — № 2. — С. 84—86.
  2. Виставка керамічних виробів родини Рощиб’юків : каталог / [авт.-упоряд. М. І. Базак]. — Івано-Франківськ : Облполіграфвидав, 1986. — 24 с.
  3. Библюк З. Возвеличені талантом / Зеновій Библюк. — Косів : Писаний камінь, 2007. — 64 с.
  4. Бутник-Сіверський Б. С. Українське народне мистецтво сьогодні / Б. С. Бутник-Сіверський // Народна творчість та етнографія. — 1965. — № 6. — С. 12—21.
  5. Бутник-Сіверський Б. С. Українське радянське народне мистецтво / Б. С. Бутник-Сіверський. — К. : Наукова думка, 1966. — 224 с.
  6. Бутник-Сіверський Б. С. Українське радянське народне мистецтво 1941-1967 / Б. С. Бутник-Сіверський. — К. : Наукова думка, 1970. — 214 с.
  7. Бутник-Сіверський Б. С. Український радянський сувенір / Б. С. Бутник-Сіверський. — К. : Наукова думка, 1972. — 232 с.
  8. Велігоцька Н. І. Українське радянське народне мистецтво (Основні шляхи розвитку) / Н. І. Велігоцька // Народна творчість та етнографія. — 1977. — № 6. — С. 9—18.
  9. Гоберман Д. Н. Гуцульщина – край искусства / Д. Гоберман. — Л.–М. : Искусство, 1966. — 92 с.
  10. Гоберман Д. Н. Искусство гуцулов / Д. Н. Гоберман. — М. : Советский художник, 1980. — 165 с.
  11. Гоберман Д. Н. Мотиви гуцульського керамічного розпису / Д. Гоберман. — К. : Дух і Літера, 2005. — 184 с.
  12. Гоберман Д. Н. По Гуцульщине / Д. Н. Гоберман. — Л. : Искусство, 1979. — 168 с.
  13. Гоберман Д. Н. Росписи гуцульских мастеров / Д. Гоберман. — Л. : Искусство, 1972. — 199 с.
  14. Гринюк М. М. Декоративний народний розпис в інтер’єрі гуцульської хати (середина ХІХ-го – кінець ХХ століття): дис. … кандидата мистецтвознавства : 17.00.06 / Гринюк Марія Миколаївна. – Львів, 1997. – 182 с.
  15. Гринюк М. Зооморфні зображення в народному мистецтві Гуцульщини як символ і як оберіг / Марія Гринюк // Вісник Львівської національної академії мистецтв. — Львів, 2007. — Спецвипуск ІІІ. — С. 143—153.
  16. Гринюк М. М. Мальована кераміка в інтер’єрі гуцульської хати ХІХ-ХХ ст. / Марія Гринюк // Мистецькі студії ’02. — Косів : Писаний камінь, 2002. — С. 78—79.
  17. Гринюк М. М. Прорости косівського гончарювання / Марія Гринюк // Образотворче мистецтво. — 2004. — № 2. — С. 90—91.
  18. Гринюк М. М. Роль традицій в професійному мистецтві / Марія Гринюк // Мистецькі студії ’02. — Косів : Писаний камінь, 2002. — С. 35—39.
  19. Гургула І. Народне мистецтво західних областей України / Ірина Гургула. — К. : Мистецтво, 1966. — 77 с.
  20. Данченко Л. Художественные промыслы на Украине сегодня / Леся Данченко // Советское декоративное искусство ´75. — М. : Советский художник, 1976. — С. 24—32.
  21. Долішній М. Свою премію лауреат передала хворим дітям / Долішній Михайло // Галичина. — Івано-Франківськ, 2004. — № 46. — 23 березня. — С.7.
  22. Іванчук М. М. Значення творчості Павлини Цвілик у підготовці спеціалістів на кафедрі художньої кераміки  / Марія Іванчук // Мистецькі студії ’02. — Косів : Писаний камінь, 2002. — С. 140—141.
  23. Кара-Васильєва Т. В. Творці дивосвіту / Т. В. Кара-Васильєва. — К. : Радянська школа, 1984. — 175 с.
  24. Кара-Васильєва Т. Декоративне мистецтво України ХХ століття. У пошуках „Великого стилю” / Тетяна Кара-Васильєва, Зоя Чегусова. — К. : Либідь, 2005. — 280 с.
  25. Качкан В. А. Барви веселки : Оповіді про народних майстрів / Володимир Качкан. — К. : Молодь, 1981. — 168 с.
  26. Кратюк О. А. Традиції і новаторські пошуки у сучасному народному мистецтві Гуцульщини / О. А. Кратюк // Народна творчість та етнографія. — 1979. — № 5. — С. 25—29.
  27. Лащук Ю. Гуцульська кераміка / Ю. П. Лащук. — К. : Державне видавництво літератури з будівництва і архітектури УРСР, 1965. — 82 с.
  28. Лащук Ю. П. Кераміка / Ю. П. Лащук // Народні художні промисли   УРСР : довідник. — К. : Наукова думка, 1986. — С. 57—66.
  29. Лащук Ю. П. Кераміка / Ю. П. Лащук // Українське радянське декоративно-прикладне мистецтво // Нариси з історії декоративно-прикладного мистецтва / [ред. Я. П. Запаско]. — Львів, 1969. — Розд. 4. — С. 123—130.
  30. Лащук Ю. П. Косівські гончарі / Ю. П. Лащук // Народна творчість та етнографія. — 1957. — № 1. — С. 63—66.
  31. Лащук Ю. Косівська кераміка / Юрій Лащук. — К. : Мистецтво, 1966. — 100 с.
  32. Лащук Ю. П. Косівська кераміка  ХІХ – першої половини ХХ століть: дис. … кандидата мистецтвознавства : 17.00.06 / Лащук Юрій Пилипович. – К., 1956. – 273 с.
  33. Лащук Ю. Народная керамика Украинских Карпат / Ю. Ф. Лащук // Карпатский сборник. — М. : Наука, 1976. — С. 83—87.
  34. Лащук Ю. П. Образ Т.Г.Шевченка в українській народній кераміці / Ю. П. Лащук // Народна творчість та етнографія. — 1961. — № 1. — С. 86—88.
  35. Лащук Ю. Покутська кераміка / Юрій Лащук. — Опішне : Українське Народознавство, 1998. — 142 с.
  36. Лащук Ю. Українська народна кераміка ХІХ-ХХ століть: дис. … доктора мистецтвознавства : 17.00.06 / Лащук Юрій Пилипович. – Львів, 1969. – 633 с.
  37. Мотиль. Р. Я. Українська димлена кераміка ХІХ — ХХ століть (історія, типологія, художні особливості) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. Мистецтвознавства : спец. 17.00.06 „Декоративне і прикладне мистецтво” / Мотиль Романа Ярославівна. — Львів, 2000. — 18 с.
  38. Пелипейко І. Косів : люди і долі. Краєзнавчий довідник / Ігор Пелипейко. — Косів : Писаний камінь, 2001. — 368 с.
  39. Пелипейко І. Містечко над Рибницею : книжка про Косів / Ігор  Пелипейко. — Косів : Писаний камінь, 2004. — 572 с.
  40. Сакович І. В. Народна керамічна скульптура Радянської України / І. В. Сакович. — К. : Наукова думка, 1970. — 88 с.
  41. Павлина Цвілик : альбом / [авт.-упоряд. Олег Слободян]. — К. : Мистецтво, 1982. — 101 с.
  42. Слободян О. О. Гончарські осередки та майстри Гуцульщини і Покуття ХІХ-ХХ ст. / Олег Слободян // Історія Гуцульщини : в VІ т. — Львів, 2001. — Т.VI. — С. 417—435.
  43. Слободян О. Майстри косівського гончарства другої половини ХХ століття / Олег Слободян // Вісник Львівської національної академії мистецтв. — Львів, 2007. — Спецвипуск ІІІ. — С. 117—128.
  44. Слободян О. А. Мастера косовской керамики / О. А. Слободян // Народные мастера. Традиции, школы : [сб. статей]. — М. : Изобразительное искусство, 1985. — Вып.1. — С. 206—213.
  45. Соломченко О. Г. Гуцульське народне мистецтво і його майстри / О. Г. Соломченко. — К. : Радянська Україна, 1959. — 60 с.
  46. Соломченко О. Г. Квіти, які ніколи не в’януть / О. Соломченко // Гуцульський край. — 1991. — 20 квітня. — С. 4.
  47. Соломченко О. Г. Народні таланти Прикарпаття : книга-альбом / О. Г. Соломченко. — К. : Мистецтво, 1969. — 159 с.
  48. Соломченко О. Г. Сучасні художні промисли Прикарпаття / О. Г. Соломченко. — К. : Знання, 1979. — 32 с.
  49. Федорів Р. Плуг у борозні : повісті про людей / Роман Федорів. — Львів : Каменяр, 1979. — 302 с.
  50. Щербак В. Сучасна українська майоліка / Василь Щербак. — К. : Наукова думка, 1974. — 192 с.
  51. Щербак В. Художні особливості сучасної косівської майоліки / В. А. Щербак // Народна творчість та етнографія . — 1973. — № 6. — С. 16—24.
Share

Написати коментар