Технологічні особливості декорування художніх виробів зі шкіри на Покутті

15 січня, 2015 | Розміщено в розділі Наукова діяльність | Прокоментуй!

Наталія КІЩУК
викладач кафедри дизайну
Косівського інституту прикладного
та декоративного мистецтва ЛНАМ

ТЕХНОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ДЕКОРУВАННЯ ХУДОЖНІХ ВИРОБІВ ЗІ ШКІРИ НА ПОКУТТІ

Анотація. В статті розглядаються особливості декорування виробів зі шкіри, описується послідовність виконання технологічних операцій, прослідковується домінування певних технік оздоблення  та художніх засобів на виробах зі шкіри Снятинського, Городенківського та Коломийського Покуття.

Ключові слова: художні вироби зі шкіри, техніки оздоблення, декор, Покуття.

Наталья Кищук. Технологические особенности декорирования художественных изделий из кожи на Покутье.

Аннотация. В статье рассматриваются особенности декорирования изделий из кожи, описывается последовательность выполнения технологических операций, прослеживается доминирование определенных техник отделки и художественных средств на изделиях из кожи Снятинского, Городенковского и Коломыйского Покутья.

Ключевые слова: художественные изделия из кожи, техники отделки, декор, Покутье.

Natalia Kishchuk. Technological peculiarities of artistic leather works decoration in Pokuttya.

Annotation. The author considers peculiarities of artistic leather works decoration in this article. She describes the execution process in technological sequence and traces the domination of particular ornamental techniques and artistic means in leather works from Snyatyn, Horodenka and Kolomya Pokuttya.

Key words: artistic leather works, ornamental techniques, décor, Pokuttya.

Вироби зі шкіри характеризуються насамперед гармонійним поєднанням матеріалу, форми, конструктивних прийомів та художньо-технологічних засобів. Народні майстри виробили чимало способів оздоблення виробів зі шкіри, їх композиційних вирішень. Різноманітність засобів і технік художньої обробки виробів зі шкіри залежали від виду сировини, способу вичинки. Вичинена шкіра, різна за структурою і фізичними якостями, з хутром і без нього, мала свої прийоми художнього оформлення, які відзначались великою варіативністю у кожному етнографічному регіоні [1, 63].

Народні зразки виробів зі шкіри на Покутті дозволяють простежити особливості розвитку художньої обробки шкіри, локальні особливості декору та домінування певних технологічних засобів. Для детального вивчення технологічних прийомів оздоблення слід, перш за все, розглянути кушнірські вироби, зокрема кептарі та кожухи. Вони найбільш повно донесли до наших днів інформацію про місце побутування таких технік як: аплікація, вишивка, оздоблення шнуром, ажурне вирізування, плетення тощо. Серед матеріалів оздоблення кожухів виділяються нитки, сукно, сап’ян, металеві капслі, хутро та «помпони» (круглі пухнасті кульки).

Одним із художніх прийомів оздоблення одягу з хутра на Покутті було оздоблення «снуром» [2,123]  — об’ємними вовняними «крученими» шнурами. Шнури зазвичай нашивали по лінії з’єднання швів, уздовж пілок, на комірі та внизу на рукавах. Прикладом можуть служити кептарі та кожухи з с.Чернятин Городенківського району,  де шнури та помпони утворюють основний елемент декору. Скручений вовняний шнур нашивають уздовж передніх пілок, що утворює ритмічну смугу трикутників, на кутах яких кріплять круглі вовняні «помпони». Шнуром також оздоблюють бокові шви та кишені. Побутують кептарі, де кручений шнур також виступав обрамленням вишитого декору (с.Торговиця) та контурів мотивів аплікації (с.Великий Ключів, с.Русів). У Снятинському районі кептарі зі станом оздоблювали  крученими шнурами зеленого та червоного кольорів, які підкреслювали шви, утворювали декоративні петлі для ґудзиків та імітували кишені.

Вишивка як домінуюча техніка оздоблення характерна для безрукавок у долині Бистриці Солотвинської – Бистриці Надвірнянської (села Гвіздь, Молодиків, Битків, Бистриця, Глибока) [3, 129]. Різноманітне розміщення вишивки на кожушках-безрукавках, кептарях, які шили на Буковині, Гуцульщині, Покутті. Широкі орнаментальні смуги вишивали по краях піл, спинки, вирізів, пройми рукавів, навколо стоячих хутряних комірів. У Косівському районі поширене було  вишивання складних орнаментальних комплексів типу «дерево життя», антропоморфних зображень в кутах піл, рядами внизу на спинці кептарів та при талії. Вишивку на спинках часто компонували з мотивів дерева життя і великих розеткових форм [2, 86].   Для вишивки найчастіше використовували прядені лляні чи вовняні нитки фарбовані рослинними барвниками. На початку ХХ ст. кушніри почали користуватися також фабричними: бавовняними та шовковими нитками. Із вишивальних технік найчастіше використовували  гаптування, гладь, хрестик,  стебнівка, козлик, ланцюжковий шов.

У виробах покутських кушнірів гаптування часто було єдиною технікою оздоблення (Кути, Прутівка, Новоселиця). Орнаментальні мотиви вишивали безпосередньо на деталях виробу. Іноді дрібні деталі, як і на Гуцульщині, вишивали окремо, а тоді нашивали на кептар. Навколо країв кептаря вишивали квіти та листки, на спинці в нижній частині розміщували  мотив вазона  (с.Торговиця).  Контури мотивів спочатку відмальовували на шкірі олівцем або  відтискували тупим кінцем ножа, проколювали отвори тонким шилом, а потім вишивали.

На Снятинському Покутті склалася своя система декорування кептарів. Тут вишивали  по усіх краях виробу дрібненькі трикутники («мотилі»).  На полах кептарів вони,  разом з квітковим мотивом, творили центральну смугу орнаменту. Технікою оздоблення таких кептарів була гладь. Характерною особливістю цього шва є настил стібків цілковито з лицьової сторони, який  творить основний рисунок орнаменту, з вивороту дрібненькі стібки тільки описують його контури [4,?].  Гладь вишивається грубими нитками – шерстю.

Стебнівка, козлик, ланцюжковий шов нерідко були доповненнями до інших технік оздоблення (аплікації, нашивання сап’яном), замикали й завершували загальну композицію. Тільки на кожухах з дубленої шкіри вишивка козликом, стебнівкою була панівною і дуже часто єдиною прикрасою (крім хутра) [1,68].

На Покутті в оздобленні кептарів та кожухів вовняні нитки використовувались ще, крім вишивання, для виготовлення невеликих ґудзичків – кульок («косиць»). Ґудзики виготовляли різнобарвні або однотонні  розміром до 2-3 см в діаметрі. [1,69]. Їх розміщували між «силянками» на передніх полах, а іноді на спинці кептарів.

Значне місце серед технік оздоблення кептарів  та кожухів займала аплікація сап’яном і сукном. Оперуючи невеликою кількістю технічних засобів, народні майстри проявляли невичерпну фантазію у розробці мотивів, їх композиційного ладу. Геометричний стилізований орнамент включав  складні елементи,  в основі яких були трикутники, зубці, гачкоподібні «кучері», своєрідно компоновані, що відрізняло покутські кептарі від інших кушнірських осередків.  Аплікацію виконували кількома способами. Найпростіший  спосіб —  це прикріплення до виробу вирізаних елементів декору тільки в декількох  місцях. Такий спосіб був поширений до кінця ХІХ ст., пізніше почали його використовувати фраґментарно, лише в елементах декору кишень. Згодом поширення набув також інший спосіб: вирізаний із сап’яну декор  кріпили до основи виробу, а по краях аплікації клали вовняну кольорову нитку і все разом пришивали стібками. Вовняна нитка прикривала краї аплікації, облямовувала та підкреслювала силуети орнаментальних мотивів. Аплікацію облямовували кольоровими нитками, контрастними до сап’яну, які збагачували кольорову гаму виробу. Додатковим способом кріплення аплікації до основи служили металеві капслі, які водночас додавали фактурних ефектів декору.

В декоруванні кептарів у Городенківському та Коломийському районах використовували «силянку» — плетення шкіряною стрічкою. Плетення розміщували  навколо країв пройми, на бокових швах кептаря, на передніх пілках та на спинці. Для виконання плетення на шкірі спочатку робили ножем прорізи завдовжки 2 см та в інтервалі 1 см. Через прорізи проплітали шкіряну стрічку коричневого чи чорного кольору так, щоб вона утворювала чергування коричневого і білого кольорів.  «Силянка» в покутських кептарях виконувала роль розмежування декору або ставала центральним елементом, навколо якого розміщували елементи аплікації.

Посилювали своєрідність художнього трактування  композиції орнаменту спинки шкіряні китиці на довгому крученому  ремінці, які, за виключно декоративну функцію, дістали  назву «дармовиси».  Такий декоративний елемент у 20-30-х рр. ХХ ст. мав широку територію побутування на Косівщині (Пістинь, Уторопи); Коломийщині (Великий Ключів, Мишин, Залуч, Микитинці) [1, 64].   Ще однією окрасою одягу із хутра були шкіряні ґудзики, а також петлі, плетені зі шнура чи вироблені зі шкіри. Вони виготовлялися з великою майстерністю й гармонійно поєднувалися з іншими видами оздоблення.

На Покутті, як і на всій території України, додаткову декоративну роль відігравало хутро. В кептарях в кінці ХІХ — поч. ХХ ст. облямовували  усі краї чорним, сірим або білим смушком,  а іноді пришивали на полах як елемент декору, який, разом з білим тлом овчини, посилював художню виразність виробу.

Оздоблення одягу з хутра не обмежувалась лише декором, а й проявлялося також у крої, конструктивних лініях виробу. Так, лінії з’єднання деталей в кептарях ніколи не приховувалися, а використовувалися, як декоративний засіб. У покутських кептарях і кожухах  між дві деталі вставляли шкіряний ремінець чи кольорову смужку сукна, або ж прикривали шов зверху. Цей спосіб виконував утилітарну (зміцнював шви) та естетичну (додатковий декоративний елемент) функції.

Цікавими  також є художньо-технічні прийоми, які використовували покутські шевці в оздоблені виробів. Найпоширенішими техніками оздоблення взуття були: тиснення штампами, оздоблення металом, перфорація, аплікація тощо. Такі способи декорування побутували на всій території Покуття, оскільки шевський промисел  в кінці ХІХ ст. набув значного поширення.  Так, у 80-х роках ХІХ ст. на Покутті  в кожному селі був щонайменше один швець [5, 1].  Шевці виготовляли постоли, чоботи, черевики. На Станіславщині носили  постоли, які взували на суконні онучі, та постоли «з волоками», що взували поверх капчурів [6,362]. На околицях Коломиї до «капчурів» носили постоли із зашитими доверху п’ятами, а до онучів — стягнені знизу [1, 39]. Святкові постоли на Покутті декорували морщенням, холодним тисненням штампами,  перфорацією, плетенням. Прикладом можуть служити постоли з с.Печеніжин Коломийського району, які  оздоблені тисненням штампами та смугою плетення навколо країв. Спереду плетення утворює рослинний мотив,  що додатково прикрашається перфорацією.  Додатковим декоративним елементом виступають пряжки, які, крім  утилітарної, виконували й естетичну функцію.

Поруч з постолами, на Покутті побутували сап’янові чоботи  (Обертин, Тлумач, Печеніжин). Парубки носили високі, під коліна, чорні чоботи, зібрані до стопи [6, 363].   В  ХІХ ст. на Коломийщині були поширені чоботи з козячої шкіри жовтого кольору, на околицях Городенки, Заболотова, Коломиї — чоботи «чорнобривці» та святкові рантові. Взуття такого типу прикрашали контурним тисненням та набиванням металевих цвяшків з випуклими голівками, аплікацією з кольорової шкіри, нитками. Закаблуки і підошви декорували цвяшками, халяву – стібками, ажурним вирізуванням, іноді шкіряними тороками. Контурне тиснення виконували на розкроєних деталях або на готових чоботах. В тисненому декорі переважали хвилясті лінії, іноді прості рослинні мотиви. Контури тиснення наводили  на вологій шкірі за допомогою стека (загостреного цвяха) або набивали штампами. В жіночих чоботах контурний малюнок іноді розмальовували фарбами.

Гарячим та холодним тисненням штампами оздоблювали й шкіряні торбини та ремені. Тиснення іноді комбінували з плетенням кольоровими стрічками. Особливе місце в декоруванні покутських шкіряних сумок та поясів  посідали мосяжні ґудзики, бляшки, бовтиці. Щедро оздоблювали металом також пояси-череси, які найчастіше використовували як доповнення до святкового одягу. Орнаментальні мотиви декору розміщувались по всій площині череса або були тільки  частково спереду. Композиційними акцентами чересів служили пряжки.

Аналіз технологічних принципів декорування виробів зі шкіри на Покутті дає можливість простежити, що народні майстри, оперуючи певною кількістю технічних засобів, поширених і в інших етнографічних регіонах, створювали цікаві композиційні схеми декору, які мали власну систему художнього вислову, посилювали естетичне звучання виробів та творили локальні особливості цього етнографічного регіону.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Горинь Г.Й. Шкіряні промисли західних областей України (друга половина ХІХ – початок ХХ століття). – К.: Наукова думка, 1986. – С. 39-69.
  2. Захарчук-Чугай Р.В. Українська народна вишивка. Західні області УРСР. – К.: Наукова думка, 1988. – С.86, 123.
  3. Kolberg O. Dzila wszyskie: Rus Karpacka. – Wroclaw, 1970, cz.1, s.129
  4. Українське народне вишивання: Навч. Посібник / К.Р.Сусак, Н.А.Стеф’юк. – К.: Науковий світ, 2006.
  5. Герасимович І. Ярмарки і торги на Покутті // Діло, 1886.
  6. Васіна З.О. Український літопис вбрання: [Книга-альбом]. – К.: Мистецтво, 2006. — С. 362-363.
Share

Написати коментар