Збірка творів художньої кераміки в керамологічній колекції Національного музею народного мистецва Гуцульщини та Покуття ім. Й. Кобринського

23 лютого, 2015 | Розміщено в розділі Наукова діяльність | Прокоментуй!

Романа БАРАН
завідувач відділу кераміки
Коломийського музею народного мистецтва
Гуцульщини і Покуття ім. Й.Кобринського,
член Національної спілки народних майстрів
України, м. Коломия

ЗБІРКА ТВОРІВ ХУДОЖНЬОЇ КЕРАМІКИ В КЕРАМОЛОГІЧНІЙ КОЛЕКЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОГО МУЗЕЮ НАРОДНОГО МИСТЕЦВА ГУЦУЛЬЩИНИ ТА ПОКУТТЯ ІМ. Й. КОБРИНСЬКОГО

Анотація. На прикладі колекції художньої кераміки музею Гуцульшини та Покуття подається коротка характеристика художньо-стильових особливостей розпису творів з чотирьох осередків гончарства. Визначено впливи взаємозв’язку між осередками та майстрами. Акцентується увага на творчості класиків художньої кераміки кінця ХІХ — поч. ХХ ст. Подається інформація про сучасних майстрів та продовження ними традицій народного гончарства Гуцульщини й  Покуття.

Ключові слова: гончарство, осередки, художні особливості розпису, традиція, майстри.

Романа Баран. Сборник произведений художественной керамики в керамологической коллекции Национального музея народного мистетцва искусства гуцульщины и Покутья им. Й. Кобринского

Аннотация. На примере коллекции художественной керамики музея Гуцульщины и Покутья подается краткая характеристика художественно-стилевых особенностей росписи изделий из четырех ячеек гончарства. Определены влияния взаимосвязи между ячейками и мастерами. Акцентируется внимание на творчестве классиков художественной керамики конца XIX — нач. ХХ в. Представлена информация о современных мастерах и продолжение ими традиций народного гончарства Гуцульщины и Покутья.

Ключевые слова: гончарство, ячейки, художественные особенности росписи, традиция, мастера.

Romana Baran. Collection of artistic ceramic works at Kobryns’ky National Museum of Folk Art of Hutsulshchyna and Pokuttya.

Annotation. The author gives a short characteristics of artistic and style peculiarities of the works decoration from four areas of pottery, taking the collection of artistic ceramics of the museum of Hutsulshchyna and Pokuttya as an example. She accentuates creative work of the classics of artistic ceramics of the end of the XIX-th — beginning of the XX-th century. She gives the information about modern masters and the way they continue folk traditions of pottery in Hutsulshchyna and Pokuttya.

Key words: pottery, areas, artistic painting peculiarities, tradition, masters.

Глиняні вироби – найбільш самобутні артефакти минувшини.  Найдавнішими експонатами музейної археологічної колекції є зразки побутової кераміки, які сягають пізньотрипільського періоду (2100 – 1700 рр. до Р.Х).  Вагоме місце в цій збірці посідають дві теракотові фігурки:  скульптурні зображення жінки і баранчика.  Вчені припускають, що використання глиняних фігурок людей і тварин для ритуальних потреб передувало виготовленню гончарного посуду.

Дохристиянське язичництво Руси-України ґрунтувалося на астральному культі, аналогічному культові стародавніх цивілізацій.  Це було поклоніння небесним вогню і воді.

Сакрально-культові вимоги породили ідею оздоблення, яка, зі зміною умов використання виробів,  поступово трансформувалася в художній декор, що відображав ментальні якості народу, його світоглядні уявлення тощо.

Колекція художньої кераміки музею містить близько 5 тис. експонатів.  Це керамічні вироби середини ХVIII ст. й до наших днів з відомих осередків гончарства Покуття (Коломия) та Гуцульщини (Косів, Пістинь, с-ще Кути Косівського р-ну),  в яких були поклади глини, придатної для гончарства.  Зробивши докладний аналіз творчості різних майстрів цих осередків,  можна впевнено наголосити про генетичну спільність коломийського і косівського гончарства,  збереження багатовікових традицій розвитку цього ремесла та локальні особливості розпису керамічних виробів.

Гончарні твори належать до найбільш знакових явищ у художній творчості мешканців Підкарпаття.  Найпоширенішим було виробництво ужиткового посуду: мисок, тарелів, дзбанків, колачів, ліхтарів (свічників) та кахлів для облицювання печей.

Орнамент покутської і гуцульської кераміки – це справжнє малярство, яке підкреслює художню вартість і форму виробів.  Цей орнамент утворений різними техніками (ритування та фляндрування) і складається з різних зображень, що ритмічно повторюються.  Поєднання окремих елементів чи мотивів дозволяє вивчити побутову та релігійну тематику, включаючи космогонічні (небо, небесні світила: знаки сонця й грому) та язичницько-християнські («хрест», «вазон» – світове дерево життя, «вода» – колові, хвилясті лінії)  символи-мотиви.  Поширена геральдика, релігійні, побутові та воєнні сцени,  рослинні,  тваринні (або мішані) композиції, архітектурні елементи тощо.

Збірка кераміки Коломиї нараховує більше тисячі (1041) творів і представлена двояко:  виробами невідомих народних майстрів і творами випускників Коломийської Гончарної школи (1876 – 1914).

Для розпису давньої коломийської кераміки характерними були стилізовані рослинно-геометричні мотиви, утворені крапками, колами, коловими хвилястими лініями, меандрами тощо. Майстрами використовувалася двокольорова зелено-коричнева гама на білому тлі і навпаки,  техніка ріжкового розпису (фляндрування).  І вперше на кахлях (сер. ХІХ ст.) спостерігаємо поєднання двох технік: ритування  (графічний фігуративний малюнок) і фляндрування.

Також вперше на цих кахлях бачимо жанрові сцени: св. Миколай,  «Церква», «Скрипаль», «Весільна пара», «Жінка з граблями» тощо.

Народні  традиції коломийської кераміки продовжували відомі гончарі кін. ХІХ — поч. ХХ ст.:  Войцех і Кароль Славіцькі, Антон Марійчук, Кароль Санойца та інші.  Створення Коломийської Гончарної школи та її участь у Всесвітній виставці в Парижі (1900 р.) дали поштовх заявити про м. Коломию як відомий центр гончарства Східної Галичини поч. ХХ ст.  ЇЇ випускниками були:  Осип Білоскурський, Станіслав Патковський, Петро Кошак, Франц Марковський, твори яких зберігаються в музеї. Випускники Коломийської Гончарної школи працювали в різних містах:  Київ, Львів,  Миргород, Полтава, Черкаси, Алма-Ата.

У музейній колекції представлено низку творів  майстрів, які почали відроджувати давні традиції коломийської кераміки в 1970-х роках.  Серед них твори В. Петраша, В. Кахнікевича (1917-2001), Т. Матейчука, Р. Подоляка,  Л. Цибульської. Збірку доповнюють твори родини Кахнікевичів-Никоровичів:  М. Кахнікевич, Н. Никорович,  С. Никорович,  які базують свою творчість на збереженні характерних особливостей техніки і декору коломийського гончарства.

Пошуками  нових  форм   та  засобів  орнаментики   характеризується   творчість М. Лобурак.  Окреме місце в колекції посідають твори самодіяльної майстрині М. Ковальчук із села Великий Ключів Коломийського району.  Вона є автором пластичної маси, з якої створювала оригінальні скульптурні композиції. Акцент у своїй творчості Марія Ковальчук робила на відображенні сільського побуту людей, споконвічних традицій, генетично прив’язаних до релігійних свят.

Місто Косів – один з найбільших центрів керамічного виробництва на Гуцульщині, де мистецтво гончарства переходило як спадщина,  передавалося від покоління до покоління, від прадіда до правнука, розвивалося природно, по інерції, зберігаючи традицію і стиль. Кераміка Косова в музейній збірці нараховує більше двох тисяч (2217) виробів невідомих майстрів та творів видатних гончарів кін. ХІХ – ХХ ст. Імена гончарів ХVІІІ ст. залишаються невідомими.  А в середині ХІХ ст. знаними майстрами, класиками гончарного мистецтва були родина Баранюків та О.П. Бахматюк (1820 – 1882).  Крім побутового посуду, мистці виготовляли високохудожні кахлі до печей, які заслуговують глибокого наукового вивчення та популяризації.

Феномен творчості цих майстрів зумовлений вільним інтерпретуванням досягнень косівської іконографії в різних побутових сценах, сакральних чи геральдичних мотивах, збагачених і доповнених декоративними нюансами,  розписаними характерною для Косова трикольоровою гамою: зеленою, жовтою і коричневою на білому тлі технікою ритованого розпису.  Їх творчість оптимістична, наскрізь проникнута гумором, алегорією, сарказмом.

Найважливішим для малюнка О.Бахматюка є наростання руху, динамічної напруги, яка надає неповторного вигляду його побутовим сценам: події у млині, панський виїзд, запряжений двома парами коней, що везуть панка з люлькою в роті, а також картини полювання тощо. Поважне місце належить і церковній іконографії: св. Миколай, церква з пишними куполами, дзвонар.

На творчості цих майстрів розвиток  косівської кераміки не припинився.  У 20–50-х роках ХХ ст. завдяки відомим родинним династіям у Косові відбуваються процеси відродження і становлення гончарного промислу.  Провідне місце займали родинні династії Совіздранюків-Цвіликів, Тим’яків, Рощиб’юків, які знову ж таки свій талант, вміння, наполегливість  передали дочкам, внукам, правнукам.

Гуцульська народна кераміка незмінно асоціюється з творами подружжя Цвіликів:  Павлини Йосипівни (1891 – 1964) та Григорія Васильовича (1899 – 1952). Музейна колекція вражає різноманітністю їх виробів: свічники-трійці, колачі, тарелі, вази, двійнята, фруктівниці, горщики, дзбанки, плитки, кахлі, писанки тощо. Зберігаючи старовинні народні форми й орнаментальні розписи, вони  створили справжні художні вироби.  У розписах П. Цвілик переважають казково-розкішні рослинні орнаменти, що переплітаються з традиційною анімалістикою (коники, олені, пави, півники, баранчики), рідше зустрічаються жанрові сцени.

Чудові вироби створюються руками нащадків П. Цвілик – її дочки Стефанії Заячук (1909 – 1995) і внуків Надії Вербівської та Ірини Заячук.  Разом з Н. Вербівською працюють її діти – Олександр і Оксана Кабин-Вербівські. Твори цієї великої родини доповнюють музейну збірку кераміки.

У колекції Коломийського музею яскраво відображений творчий шлях подружжя Тим’яків: Марії Михайлівни (1889 – 1970), двоюрідної сестри П. Цвілик,  її чоловіка Юрія Івановича (1887 – 1918)  та подружжя Рощиб’юків:  Ганни Йосипівни (1903 – 1981), рідної сестри П. Цвілик і Михайла Івановича (1903 – 1972).  Їхні побутові вироби вражають функціональною доцільністю форм і високим художнім смаком розпису, це ціле багатство орнаментів, побудованих на традиційних зразках, але переосмислені й виконані з новим чуттям кольорових плям. Подружжя Рощиб’юків 1957 року організували керамічний цех при Косівській фабриці художніх виробів ім. Шевченка. Учнями і послідовниками М. Рощиб’юка були М. Кікоть, В.Аронець, Г. Білянська, Ю.Джуранюк та інші.

Продовження традиційної родинної лінії Рощиб’юків бачимо на творах  дочок та зятів:  Стефанії (1928 – 1985) та Франца Волощуків,  Розалії та Юрія (1915 – 1995) Ілюків,  Орисі (1934 – 2004)  та Володимира Козаків.  Кожен з цих майстрів самобутній, тому їх твори мають власну цінність, яку не слід зіставляти з цінністю інших.  Належне місце займають твори димленої кераміки, відродженої М.В.Кікотем (1938 – 1994) та Ю. Ілюком (1915 – 1995).

Пошуками нових форм, новими засобами орнаментики позначене мистецтво майстрів кін. 70-х – поч. 80-х рр. ХХ ст. У ряди косівських народних гончарів стали вливатися і керамісти-професіонали, випускники Косівського технікуму народних художній промислів ім. В. Касіяна (тепер інститут). У збірці музею поважне місце займають твори Олександри та Василя Швеців (1945 – 1999),  Євгенії (1946 – 2006) та Ярослава (1945 – 1996) Зарицьких,  Людмили та Ярослава Прокопиків,  Василя Стрипка,  Миколи та Лідії Ткачів,  Валентини Джуранюк,  Оксани Бейсюк.  В орнаментальних розписах їх творів переважають мотиви „вазон” в різних інтерпретаціях, а геометричні орнаментальні смуги та сюжетні композиції свідчать про особливе сприйняття народної класики,  головного принципу образної структури,  яка склалася у кераміці Гуцульщини упродовж віків.

Традиції керамічної скульптури в минулому мали свої самобутні риси. Найбільш поширені були однофігурні композиції: дитячі іграшки, персонажі фольклору, тварини, птахи. Колекцію кераміки Косова розширює і керамічна скульптура, яка перетворилася в  самостійний вид мистецтва у 80-х рр. ХХ ст. На творах музейної колекції спостерігаємо значне збагачення традицій гуцульської пластики, розширення асортименту скульптурних форм.  Заслуговують на увагу твори  М. В. Кікотя, В. В. Аронця (1936 – 1994),  Г. М. Колоса, В.Стрипка, М. І. Озерного.  Майстри створили твори не тільки з життя народу, а й композиції на різні літературні оповідання [1, 88].

Село Пістинь у музейній збірці репрезентують миски, тарелі, дзбанки, кахлі, вази  невідомих і відомих майстрів середини ХІХ та початку ХХ ст. (484 твори).   Найкращим мистцем пістинської кераміки був Дмитро Зондюк (сер. ХІХ ст.).  Його розписам властивий вияв власної манери письма:  гіперболізація, феєричність експресивних малюнків, стилізація.  Майстер надавав перевагу зелено-жовтогарячому колориту.

Відомим мистцем цього осередку був П. Г. Кошак (1864 – 1941), випускник  Коломийської  Гончарної   школи.      Якщо  в   сюжетних   розписах П. Кошак поступається О. Бахматюкові, то в орнаментально-рослинних та анімалістичних розписах він досягає такого ж  рівня,  розвиваючи і збагачуючи спадщину свого славетного попередника.

Зберігаються твори інших пістинських гончарів:  Казимира Возняка (?),  прийомного сина П. Кошака,  Петра Тимчука (1873 – 1924),  Франца Марковського (1862 – 1938),  Мартина  Красовського (1869 – 1944),  Михайла Красовського (1838 – 1885),  Миколи Стадниченка (кін. ХІХ ст.),  Кароля Ґайталовича (1876 – 1943),  Йосипа Табахорнюка (1891 – 1958).  Твори Й. Табахорнюка стали останньою сторінкою в історії пістинського осередку.  Крім вжиткового посуду, майстер створював і керамічну скульптуру:  свинки – копилки, баранчики, голуби, баранчики з вазонком на спині.

Кераміка селища Кути в збірці музею нараховує 758 творів.  Про гончарство Кут ХІХ ст. є мало відомостей.  Це був в основному вжитковий посуд, неполиваний, зокрема чорного кольору (димлений).

Кращими традиціями кутського гончарства є творчість М. Я. Волощука (1906 – 1959), учня П. Г. Кошака.  Тому у творчості мистця спостерігаються традиції Коломийської Гончарної школи, хоча творчий шлях М. Волощука – це ряд сміливих експериментів і пошуків.  В колекції музею зберігається велика кількість прекрасно сформованих ваз, свічників, горщиків, мисок, тарелів, колачів, фруктівниць, цукорниць, масленичок тощо.  Розписам майстра властиві широкі й вузькі орнаментальні смуги, утворені з рослинно-геометричного орнаменту,  „вазони”, птахи.  Колекцію доповнюють кахлі, розписані  Волощуком  самостійно   та  спільно   з  його   учнями:    Г. Луканюк, І. Софійчук,  Г. Шпинтюк,  Лебіштан,  М. Лазарик.

Зберігаються твори інших майстрів:  Угринюка М. Ф. (1907 – 1983),  Матусевич Я. К. (1926 – 1980),  Онисим’юк М.В., подружжя Миколи та  Марії Джумариків, Л. Шпиталенко.   На цих прізвищах також закінчується історія кутського гончарства.

Збірка кераміки Коломийського музею – це комплексний аналіз розкриття минулого й сучасного, це нерозривна єдність практичного й суто естетичного ставлення  до творчих досягнень кількох поколінь мистців Коломиї, Косова, Пістиня, Кут,  їх ролі  у духовній культурі Підкарпаття.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини. — К.: Мистецтво, 1991. — С.88.
Share

Написати коментар