Людина високого виміру

8 серпня, 2015 | Розміщено в розділі Викладацький склад | Прокоментуй!

6 липня мало виповнитися 79 років від дня народження відомого українського художника-скульптора, доцента Косівського інституту прикладного та декоративного мистецтва ЛНАМ Івана Васильовича Андрійканича. Проте доля розпорядилася інакше. 6 травня 2015-го скульптор назавжди відійшов в інші світи, залишивши по собі вагомий мистецький доробок і добру пам’ять як про людину світлої душі, митця-педагога. Ця невіджалована подія сталася несподівано, прямо таки у скульптурній аудиторії.

Іван Васильович Андрійканич прийшов у цей світ 6 липня 1936 року в селі Руські-Комарівці Ужгородського повіту на Закарпатті. Вроджений талант, бажання вчитися привело юнака до Ужгородського училища прикладного та декоративного мистецтва, яке він з успіхом закінчив у 1951 році. Освіту здобував під орудою знаних художників-педагогів, таких як Й.Бокшай, А.Ерделі, Ф.Манайло, В.Свида, АЛеткі, А.Макаї, Е.Контратовича, які спрямували його розвиток і фахове зростання. Великий вплив на мистецьку долю І.Андрейканича мали відомі українські скульптори: народний художник України Василь Свида та Іван Гарапко, у яких йому пощастило вчитися основ скульптурної різьби на дереві.

Бажання навчатися улюбленій справі, вдосконалювати свій талант, привели юнака до Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва (тепер ЛНАМ), на факультет монументальної скульптури, де його наставниками були знамениті українські художники: скульптор Іван Севера та живописець Вітольд Монастирський, які зробили помітний вплив на утвердження і кристалізацію його індивідуальної манери творчості.

Після закінчення інституту молодого спеціаліста за спрямуванням направили до Косівського училища прикладного мистецтва (тепер КІПДМ ЛНАМ). У Косові зустріло його й велике неземне почуття до Галини Гавриш, з якою до віку пов’язав своє життя.

Глибокою і щирою турботою про творчу молодь, про майбутнє образотворчого мистецтва була сповнена його педагогічна діяльність у Косівському інституті прикладного і декоративного мистецтва ЛНАМ. Починаючи з 1964 року і до останньої хвилини життя, Іван Васильович віддавав свій талант, досвід і часточку серця вихованцям. Художник-гуманіст, мудрий наставник здібної творчої молоді І.В.Андрейканич здобув високу повагу шанувальників образотворчого мистецтва, друзів, колег та студентів.

Завдячуючи директору Ю.О.Касьяненку та І.В.Андрейканичу в 1965 році на базі Косівського училища прикладного та декоративного мистецтва було відкрито відділ художньої обробки шкіри. Перший набір групи складався з п’ятнадцяти студентів, куратором був призначений Іван Васильович. Невдовзі його відрядили до Таллінського художнього інституту з метою створення фундаментальної основи для утвореного відділу.

І. Андрійканич ретельно вивчав навчальний процес, всі лекції з технології, читав в Таллінському інституті головний художник галантерейної фабрики «Лінда» (м. Тарту). Крім цього, підбирав спеціальну літературу з технології художньої обробки шкіри в книжкових магазинах, зокрема в м. Ризі. Цією літературою і сьогодні користуються студенти та викладачі інституту. І.В.Андрейканичу довелося перекладати й затверджувати навчальні програми з таких дисциплін, як основи композиції, технологія обробки шкіри, роботи в матеріалі, а також тематичний навчальний план.

Водночас виготовив власними руками інструментарій для відділу за таллінським зразком. Ним також були розроблені навчальні програми з предмету «Скульптура» для подібних мистецьких навчальних закладів в Україні, складені ґрунтовні методичні розробки «Удосконалення практичних навичок у пластичній різьбі» та критерії оцінювання академічних робіт студентів на семестрових іспитах зі скульптури.

Разом з педагогічною діяльністю Іван Васильович, як скульптор, вів жваву суспільно-громадську роботу. Він автор багатьох великих монументальних пам’ятників та архітектурно-скульптурних меморіальних ансамблів на Гуцульщині та Покутті, які увіковічнили пам’ять, полеглих ча фронтах Другої світової війни (Косів, Старі Кути, Микитинці, Баня-Березів, Великий Рожин, Хімчин, Тисмениця).

Виконав також серію надгробних пам’ятників зі скульптурними портретами, майстерно зробленими в круглій та рельєфній пластиці.

Фахово створені меморіальні дошки з портретами Лесі Українки (Буркут), Аполлінарія Тарнавського (санаторій «Косів»), Василя Касіяна (Снятин), Василя Стефаника (Трійця), Василя Стефурака (Косів, Соколівка), Патріарха Володимира (Романюка) (Космач), Ігоря Пелипейка (Косів), Зої та Євгена Сагайдачних (Косів), Мирослава Капія (Косів) та ін.
За його проектом реконструйована центральна площа міста Косова. Андрейканичу належить також проект і робоча модель у гіпсі пам’ятника Т.Шевченку для Нижнього Березова.

Мистецькі скульптурні твори Івана Андрейканича виконані в традиціях академічної реалістичної школи, їхня пластична мова зрозуміла для всіх, їм притаманна глибина змісту.

Усім своїм життям, талановитою творчістю Іван Васильович Андрейканич явив українському народові високий зразок безкомпромісності, чесності, вірного служіння Україні. Кожен твір митця посідає гідне місце у розвитку сучасного образотворчого мистецтва. Великим є і творчий внесок у нашу національну духовну скарбницю. Його талановиті численні скульптурні твори довго будуть милувати людей, і берегти образ митця-педагога, людини високого виміру, котра жила і творила посеред нас.

Марія Іванчук,
мистецтвознавець, член НСХУ.

«Гуцульський край», №32, 7.08.2015 року

 

Share

Написати коментар