Гуцульський килиме, як живеш?

17 січня, 2016 | Розміщено в розділі Викладацький склад | Прокоментуй!

Гуцульщина — один із найбагатших регіонів України на народні таланти і художні промисли. Найяскравішим видом народного мистецтва є гуцульський килим із його розмаїттям орнаментів, веселкових барв.

Цей барвистий витвір карпатських умільців — завжди бажаний атрибут інтер’єрів гуцульської хати, і не тільки. Він увібрав у себе красу карпатської природи, ритм гуцульських танців, мелодії співанок, колядок і щедрівок. Поетична душа народних умільців долучила до його палітри ніжні мотиви писанок, вишивки та кераміки, зробила його справжнім шедевром.

Був час, коли косівські підприємства, починаючи з артілі імені Т.Г.Шевченка, пізніше — фабрика «Гуцульщина», ВХО «Гуцульщина», художньо-виробничий комбінат (ХВК) при Спілці художників України, — продукували сотні килимів за місяць. Вони розходилися по великій території колишнього Союзу, потрапляли навіть в Австралію, яка оплачувала за них цінними матеріалами для різьблених виробів (перламутр), а також купували їх інші країни. Над розробкою нових зразків працювали члени творчої групи: Степан Повшук, Люся Василович, Марія Дзюбей, Марія Балагурак, копіювальниця Ганна Атаманюк.

Після ліквідації артілі ім. Т.Шевченка на новоствореному підприємстві ВХО «Гуцульщина» працювало п’ять бригад килимарів (у кожній — по 30 осіб), а також було три філії — у Яблунові, Пістині, Кутах. Килимова продукція користувалася попитом, люди працювали, отримували зарплату… Після розвалу СРСР в незалежній Україні килими, а разом із ними — вся продукція такого солідного, як для Косівщини, підприємства (адже там працювало майже три тисячі людей), стала непотрібною, а сама фабрика перетворилася на руїну.

Напрошується думка: підприємство трималося на вказівках «згори», а коли настав час бути господарем, самому виживати, шукати роботу для працівників, дати їм матеріал, знаходити ринки збуту на їхні вироби, — таких не знайшлося. Ну що ж, — проблема загальнодержавна. Давайте повернемося до реальності, до того, що ми можемо зробити, не чекаючи на подачки від держави чи олігархів, які присвоїли собі все наше майже за безцінь.

Погляньмо очима господаря і шанувальника гуцульського килима, у якому все натуральне: овеча вовна, природні барвники, натуральна основа (вовняна або бавовна), близька нам орнаментика, де простежується закодована розмова з нашими предками. Цей витвір гуцульських умільців постає і як твір мистецтва, і як спосіб мати заробіток у цей непростий час. Сьогодні, споглядаючи на народних майстрів і мистецтво, яке вони творять, душу огортає жаль — все якесь сіре, здається, нікому не потрібно ані цього майстра, ані його творчості.

Але народний майстер — рушійна сила народного мистецтва, що є вагомою складовою загальноукраїнської культури. Саме на народного майстра Всевишній і доля, поклали місію творити народне мистецтво, прославляти епоху, в якій ми живемо. Ці проблеми ніхто не збирається вирішувати. Проте жевріє надія, що є ще такі, хто вірять і надіються на краще. У Косові є прекрасний навчальний заклад, у якому одним із провідних є відділ художнього ткацтва. Його талановиті викладачі-художники на професійному рівні працюють над відродженням художнього ткацтва.

Основну увагу приділяють килимарству, ткацтву і ліжникарству. На основі цих технологій створюють найрізноманітніші вироби — від звичайних килимів, верет, ліжників до тканин.

Жіночий і чоловічий одяг, оформлення інтер’єрів засобами художнього ткацтва, тематичні гобелени та ін. — далеко не повний перелік асортименту виробів, які проектують і виготовляють у відділі. Душею цього маленького, але міцного колективу, є завідувач кафедри декоративно-прикладного мистецтва, кандидат мистецтвознавства Вікторія Валеріївна Жаворонкова. їй належить ідея відродження художнього ткацтва в Косівському інституті ПДМ. Саме вона, зі своїми вірними помічниками: майстром виробничого навчання, членом Національної Спілки майстрів народного мистецтва України Дарією Антонівною Приймак, Оксаною Зіновіївною Гордійчук зуміли за короткий час організувати навчальний процес на відділі художнього ткацтва, наповнити змістом програми, практичні завдання, заохотити студентів такою цікавою і благородною спеціальністю. І результат їхніх старань не забарився. Навчальний процес у вищому навчальному закладі вимагає наукового підходу до викладання фахових предметів, звернення до першоджерел. Це питання тримає на контролі талановитий художник-педагог, завідувач відділенням Художнього ткацтва Оксана Зіновіївна Гордійчук. У її арсеналі — найпотаємніші і найцікавіші відомості, які стосуються Косівської мистецької школи, в тому числі — ткацтва, килимарства, вишивки.

Колектив відділу ткацтва — це справжня «жива» лабораторія, де народжуються нові ідеї, проекти, секрети новітніх технологій виготовлення сучасних виробів. Відділ багатий не тільки здобутками на педагогічній ниві. Жодна виставка не обходиться без участі цих талановитих дівчат. Поряд із педагогічною працею тут вирує творче життя. По закінченні роботи у їхніх вікнах горить вогник — не тільки освітлення, але і творчості. Тут народжуються цікаві високомистецькі твори, які милують око шанувальників гуцульського мистецтва. Надзвичайно повчальними і змістовними є творчі звіти-виставки викладачів відділу: В.В.Жаворонкової, О.З.Гордійчук, Д.А.Приймак.

До речі, при допомозі колег Дарія Антонівна зробила персональну і дві спільні родинні виставки. Її роботи закупили шанувальники гуцульського килима з Америки, Канади, Польщі. Готуючись гідно зустріти 200-річчя від дня народження Т.Г.Шевченка, майстриня виткала килим з портретом Кобзаря (розміром 1×1,5 м), а також портрети Івана Франка і Лесі Українки. Такий великий обсяг роботи не можна виконати без тісної співпраці всього колективу.

Першою завжди зголошується допомогти колегам молода талановита майстриня Галина Борук, яка досконало знає ткацтво, особливо — технологію виготовлення поясів. Вона цікавиться різнобічним життям відділу, виконує обов’язки лаборанта, веде документацію кафедри ДПМ та ін. На відділі також працює викладач композиції і роботи в матеріалі Оксана Богатчук. Є надія на молодих, талановитих викладачів — Ганну Юріївну Ватаманюк, Оксану Володимирівну Босович. Дивлячись на цей прекрасний колектив, думаєш: «Не все так погано в нашому домі». Може, якраз з цієї маленької іскорки, яка світиться у косівському мистецькому закладі, на відділі художнього ткацтва, розгориться вогонь яашого прекрасного мистецтва, який. яскраво засвітить барви гуцульського килима.

Йосип Приймак,
викладач Косівського інституту ПДМ ЛНАМ.

«Гуцульський край», №1, 15.01.2016 року

Share

Написати коментар