Книжкова ворожба Андрія Андрейканіча

4 грудня, 2017 | Розміщено в розділі Галерея робіт | Прокоментуй!

Наближається дуже шановане в Україні свято Андрія. Це ім’я є дуже поширеним в нашого народу. На честь цього святого було зведено ряд церковних споруд, серед яких окрасою Києва є шедевр барокового стилю — Андріївська церква на однойменному Андріївському узвозі.

З-поміж когорти людей з цим чудовим іменем зустрічаємо митця з Косова — Андрія Андрейканіча. Його батько, Іван Васильович Андрейканіч, був прекрасним скульптором і викладачем у Косівському училищі (сьогодні Косівський інститут прикладного та декоративного мистецтва ЛНАМ). Протягом свого життя Іван Васильович створив 26 пам’ятників, 27 меморіальних таблиць та рельєфів. Як талановитий, але вимогливий викладач, більше п’ятдесяти років він передавав свої знання студентам, які продовжили свій мистецький шлях. Не дивно, що у такого батька виріс обдарований і працьовитий син.

Андрій не тільки продовжив батьківський шлях у скульптурі та у викладацькій роботі, а й пішов далі. З розвитком та поширенням цифрових технологій він грунтовно оволодів ними і вдало їх використовує у сфері книговидання. Весь багаж знань, отриманий ним за довгі роки, акумулювався і зараз дає потужний результат в дизайнерських вирішеннях видань.

Переглядаючи створені ним альбоми, відчувається не тільки праця дизайнера, а й фахові знання художника, який дає собі раду з будь-яким стилем, а часто й поза ним.

Вдале оформлення видання є надзвичайно важливим,особливо в сучасних умовах. Перш за все, нація, яка читає, має всі шанси вижити в наш складний час. А однією з головних причин, яка може привернути увагу глядача до альбому, книги чи монографії, є візуально привабливе їхнє оформлення. Зі слів мого товариша Кирила Горішнього (француза українського походження), коли він заходить у книгарню у Франції, книжки з полиць просто заманюють його переглянути їх і обов’язково щось придбати. Не дивно, що сьогодні французи є однією з націй, які найбільше читають, і це один із факторів, який впливає на успіх та розвиток країни. А накладам французьких видань ми можемо тільки позаздрити, це тисячі і мільйони примірників.

Андрій успішно зайняв цю складну нішу, яка в Україні ще мало розвинута. Він створює історію Гуцульського краю виключно в образах наших жителів — майстрів, які тут творили чи творять зараз. Тих, хто досягнув творчих вершин у своїх галузях прикладного та образотворчого мистецтва, чи просто надихали своєю працею молоде покоління. Нерідко про таких митців у нас знає обмежене коло людей, зокрема, колеги по робочому цеху, і не більше. А їхня праця є маленьким камінчиком в монолітному монументі, званому «гуцульське мистецтво».

Андрейканіч ретельно підходить до вибору особистостей, про життя і творчість яких буде готувати альбом чи книгу.. Він сам — досвідчений художник, тому завжди легко і точно вибирає найкращих. Про кого ж уже згадав майстер у своїх виданнях? Це біографічні видання викладачів Косівського інституту (училища, технікуму, коледжу): Євгена та Зої Сагайдачних, Віталія Соломченка, Івана Андрейканіча. Альбоми про майстрів народного мистецтва: родину Девдюків (у співавторстві з Валентиною Молинь, Ігорем Яремином), Марка Мегединюка, Олекси Бахматюка, двотомне видання про нашого сучасника, «авангардиста» різьби Миколу Стринадюка, діючих викладачів, митців: живописця Сергія Гнатчука, керамістів Ореста та Миколу Чорних.

Проте Андрій не обмежується виключно зібранням і збереженням інформації про талановитих митців-співвітчизників. Він ґрунтовно їх досліджує і забезпечує попит на ринку професійної та спеціалізованої літератури. Так, у 2010 році Андрейканіч видав підручник з пластичної анатомії, який створений безпосередньо під навчальну програму мистецьких закладів України. Слід зауважити, що до виходу цього підручника студенти художніх вузів переважно користувались неспеціалізованою літературою різних авторів, придбаною хаотично. Тому важливість підручника для художніх закладів важко переоцінити. Друге важливе видання Андрія, його дослідження «Антологія Українського плаката» (2013 рік), зібрало всю наявну інформацію про розвиток українського плакатного мистецтва 18–19ст. Сьогодні в Україні це унікальне видання, оскільки артефактів з цієї тематики практично не збереглось, і потрібно було прикласти багато зусиль, щоб зібрати інформацію для такого повноцінного дослідження.

Аналізуючи видання Андрейканіча, роблю висновок про постійне зростання їх мистецького рівня. Вони стають досконалими і дуже привабливими. Простежується цільне опрацювання автором не тільки візуального стану видання, а й цікавого текстового матеріалу, який він вишукує і подає на огляд читача.

Пригадую собі, як було колись на зустрічах чи конференціях, в яких брав участь світлої пам’яті Ігор Аполлонович Пелипейко. Коли він виступав, то в залі було чути політ мухи (така стояла тиша), бо він говорив завжди цікаво, продумано, а головне — завжди мав у «рукаві» цікавий факт, невідомий нікому. Так і сьогодні, для мене кожне нове видання Андрія є несподіваним, непередбачуваним, але завжди захоплюючим і цікавим. Проводячи паралелі між Пелипейком і Андрейканічем, ставлю їх на одному рівні, вони однозначно найкращі, кожний — у своїй галузі.

Найбільше визнання праці — це критичні зауваження знавців справи. Для мене особисто велике значення має визнання досягнень Андрія у видавничій справі фанатом книг, нашим земляком Василем Бовичем. До його рук потрапив Андрієвий альбом про Марка Мегединюка, оцінка була найвищою. Це, в свою чергу, переросло в співпрацю двох метрів, і зараз вже до друку готується нове видання під редакцією Андрія Андрейканіча про мистецький шлях Бовича.

Праця Андрія, звичайно, важлива і потрібна, проте, без розповсюдження цих видань вона може залишитися прекрасним сяйвом тільки для його родини та найближчих друзів. Тому її необхідно поширювати, ознайомлювати з нею наших земляків та всіх поціновувачів Гуцульщини. У такий спосіб ми зможемо популяризувати надбання Андрія і всіх видавців, які тяжко і віддано працюють на цій ниві. Візьмімо собі за звичку додавати книгу до будь-якого подарунка! Даймо шанс нам і нашим дітям бути читаючою нацією, яка високо цінує своє та з повагою ставиться до сусідського.

Наступне велике свято — святого Миколая. Попросімо його принести нам і нашим близьким книжку!

Мипослав Близнюк.
«Гуцульський край», №48, 1.12.2017 року

Share

Написати коментар