Рисунок у підготовці фахівців графічного дизайну

19 грудня, 2014 | Розміщено в розділі Наукова діяльність | Прокоментуй!

Святослав МАРТИНЮК
директор Косівського інституту прикладного
та декоративного мистецтва ЛНАМ,
професор

РИСУНОК У ПІДГОТОВЦІ ФАХІВЦІВ ГРАФІЧНОГО ДИЗАЙНУ

Анотація. У статті розглядається місце рисунку у підготовці сучасного художника графічного дизайну. Визначаються головні принципи методики викладання дисципліни з урахуванням комп’ютеризації процесу проектування, а також кореляції основних способів зображення із завданнями візуалізації проектів.

Ключові слова: рисунок, графічний дизайн, візуалізація, аналіз форми, трансформація форми. інтерпретація, синтезована система.

Святослав Мартынюк. Рисунок в подготовке специалистов графического дизайна.

Аннотация. В статье рассматривается место рисунка в подготовке современного художника графического дизайна. Определяются основные принципы методики преподавания дисциплины с учетом компьютеризации процесса проектирования, а также корреляции основных способов изображения с задачами визуализации проектов.

Ключевые слова: рисунок, графический дизайн, визуализация, анализ формы, трансформация формы, интерпретация, синтезированная система.

Svyatoslav Martynyuk. The Role of Drawing when Training Specialists in Graphic Design.

Annotation. The author considers the role of drawing while training a modern graphic design artist in his article. He points out the main principles of teaching methods taking into account the computerization process of designing as well as correlation between the basic ways of representation and tasks of design visualization.

Key words: drawing, graphic design, visualization, form analysis, transformation of the form, interpretation, synthesized system.

Графічний дизайн, який вбирає в себе широкий спектр візуально-комунікативних напрямів, з настанням ери інформаційного суспільства дуже бурхливо розвивається, базуючись на досягненнях сучасної поліграфії і цифрових технологій. Ще наприкінці ХХ ст. поліграфія була третьою за обсягами виробництва і капіталізацією галуззю індустрії у США. Від США не відстають й інші розвинені країни,  які формують свої ринки візуально-комунікативних напрямів дизайну. В Україні, буквально на очах, сформувалася потужна поліграфія, що спеціалізується на рекламних послугах, індустрія упакування, рекламний Veb- і теледизайн. Претендуючи на всеосяжність, візуально-комунікативний дизайн стає засобом просування товарів і послуг на ринки інших країн, засобом глобалізації світової економіки. Вступаючи в жорстоку конкуренцію за ринки збуту, шанси виграти змагання мають ті, хто контролює не тільки виробництво, але й рекламні потоки. Свідченням цього є миттєвий розподіл засобів масової комунікації України між  олігархічними структурами.

Слід сказати, що в Україні віднедавна функціонує свій ринок візуально-комунікативних послуг, який є достатньо ємким ринком праці, найбільш масовою професією якого є дизайнер-графік ( у різних його відмінах). Попит на дизайнерські професії раптово став надзвичайно великим, а наша освіта виявилася повністю не готовою його задовольнити. У 90-х роках починається бум у розвитку дизайн-освіти в Україні. Поряд із  мистецькими закладами, підготовку дизайнерів розпочинають більшість  технічних і гуманітарних університетів, утворюються нові, приватні навчальні заклади (інститути реклами, художнього моделювання та дизайну тощо). Проходить масова перекваліфікація фахівців різних професій, які самотужки, або на короткочасних курсах, опановують професію дизайнера, обмежуючись лише освоєнням комп’ютерного проектування. Не володіючи в достатньому обсязі фундаментальними знаннями – рисунком, живописом, теорією кольору, перспективою, основами композиції, новонавернені до дизайну в основу своєї діяльності кладуть компіляцію, використовуючи ресурси інтернету як засіб пошуку ідей і засобів їх реалізації. Стереотипність мислення таких дизайнерів породжує або відвертий кітч, або безликий продукт середньої якості, які стають загальноприйнятим стандартом.

Це, проте, не завадило апологетам такого дизайну зробити висновок, що графічний дизайн (промислова, прикладна графіка) ХХ ст. відійшов у минуле, а система підготовки художників-графіків застаріла, особливо в академічній (фундаментальній) її частині. Тому викладання академічного рисунку, живопису тощо слід вилучити з навчальних планів підготовки художників-графіків. І вилучили: частина дизайнерських шкіл у різних країнах практикує концепцію сепарації (відокремлення) від художньої освіти в окрему галузь. Такий погляд має право на життя, але, на думку багатьох представників цієї професії, щоб досконало оволодіти пропорціями і пропорціонуванням, станами динаміки і статики, ритму і монотонії, контрастами і нюансами, світлом і тінню, кращого засобу, ніж класичний рисунок і живопис, людство не придумало.

Рисунок є важливим чинником самого проектування, причому на всіх його стадіях. На початку роботи він служить засобом накопичення та вивчення інформації. На етапі пошуку, створення різноманітних варіантів, дозволяє швидше і зручніше провести аналіз проектної ситуації, ніж за допомогою комп’ютера. Пошукові графічні начерки дозволяють ефективно використовувати візуальне мислення проектувальника. В них немає потреби  досягати якоїсь завершеності. Зображення слід утримувати в такому стані, аби його можна було змінити у найкоротший термін, внести потрібні корективи й уточнення. Графічні моделі стадії ескізування можуть піддаватися комп’ютерній обробці, в тому числі з використанням сервісних операцій, завдяки яким можна отримати більшу кількість нових компонувань, варіантів рішень.

Візуалізація демонстраційного проекту, який за своєю суттю є документом, вимагає детальної проробки усіх елементів форми об’єкта  і досягнення цілісності усіх його складових. Демонстраційний проект може бути лінійним, тональним монохромним і поліхромним зображенням.

Лінійне зображення    відрізняється лаконізмом, узагальненістю, відсутністю ефектів. Разом з тим, воно достатньо інформативне і конкретне.

Демонстраційний проект може виконуватись  «від руки» і за допомогою комп’ютера, з досягненням максимальної достовірності зображення. В процесі сучасного проектування є місце «підручним» і «комп’ютерним» засобам, вони швидше доповнюють, ніж заперечують один одного, але неодмінно вимагають професійного володіння ними.

Як пише В.Даниленко, «Коли за комп’ютер сідає не художник і починає виконувати роботу художника – то це відзразу дуже видно. Бо тільки багатолітній художній вишкіл дає чуття композиційної рівноваги, кольорової гармонії, нюансів пластики. Фундаментальна художня підготовка-універсальна база у використанні більш складного, ніж олівець, інструмента – комп’ютера» [1].

Виходячи з вищесказаного, спробуємо визначити, який рисунок потрібний і бажаний у підготовці дизайнерів графічного дизайну. Вся історія людства, історія мистецтв показує нам розвиток засобів візуалізації людської думки, фіксації явищ природи і суспільних процесів. Ми маємо незчисленну кількість прикладів досконалих рішень у широкому діапазоні рисунка – від  граничного узагальнення (знаку), до натуралістичної фіксації з найдрібнішими деталями. Класична школа виробила багато технік рисунку, у яких проявляється стиль епохи в цілому, а також почерк окремих митців.

Сучасні дизайнери-графіки використовують переважно 2Д- програми векторної і растрової графіки. Анімаційні проекти здійснюються у програмах 3-Д. Отже, площинний і об’ємно-просторовий рисунок для художника графічного дизайну – однаково необхідні. Тому вироблена у другій половині ХХ ст. методика навчання якнайповніше відповідає вимогам. Суттю підготовки дизайнерів за цією методикою є виокремлення проблем лінійно-конструктивного аналізу форми,  об’ємно-тонального опрацювання пластики і площинного узагальнення об’ємних форм в окремі проблеми.

Лінійно-конструктивний аналіз форми розвиває об’ємно-просторове мислення, просторове бачення форм і способи передачі їх на площині.

Лінійний рисунок, роботу з лінією у навчальному рисунку слід використовувати як:

  • засіб конструктивного аналізу форми, розвитку об’ємно-просторового мислення;
  • засіб швидкого й узагальненого виявлення характеру, руху, пластики форми.

Вправ аналітичного характеру недостатньо, щоб досягти професійності у роботі з лінією, хоч без конструктивного аналізу форми не уникнути поверхового її трактування. Лінійно-конструктивний рисунок у кожній темі (геометричні фігури, голова, торс, фігура людини) має бути основою аналізу форми, конструктивних з’єднань форм, взаємодії форми і простору. Поряд з аналітичним мисленням, слід розвивати вміння швидко схоплювати основне у короткочасних начерках, які, крім графічного олівця, слід робити тушшю, з допомогою пер і пензлів. Треба вчитися виробляти точну, пружну, конкретну і сміливу лінію, яка стане основою творчого почерку художника.

Пластичне, об’ємно-світлотональне опрацювання форми, яке досягається засобами тонального рисунка, актуальне і в комп’ютерному проектуванні. Засобами комп    ‘ютерної графіки досягається об’ємність, просторовість, ілюзія зміни освітлення тощо. Цей напрям візуалізації швидко прогресує від схематичних муляжних зображень до переконливих віртуальних об’ємно-просторових візуалізацій. Для дизайнера-графіка, дизайнера-аніматора важливим є досконале володіння засобами тонального рисунку.  Для підтвердження цього наведу такий приклад: студентам відділу графічного дизайну ЛНАМ, які проходили практику на кіностудії «Галфільм» під керівництвом автора статті,  доручили опрацьовувати кадри відзнятого мультфільму «Котигорошко». Проблема полягала в узгодженні тональних несумісностей окремих кадрів. Лише при переведенні кольорового зображення в ахроматичне вдавалося отримати відповідне узгодження тону. Не викликає сумніву, що відчуття тону також виробляється постійними вправами, як відчуття пропорцій і форми є прерогативою академічного рисунку.

Об’ємно-світлотональне, пластичне опрацювання форм необхідне у демонстраційних проектах, які мають переконувати реальністю зображення, матеріальністю передачі різноманітних об’єктів.

Площинне узагальнення форм – засіб створення виразного силуету, концентрованого виразу сутності об’єкта аж до знаку-символу. Для дизайнера- графіка часто може бути основним способом формотворення (композиційних рішень), особливо при роботі над фірмовими знаками, логотипами, взагалі фірмовим стилем, де перевантаження елементами і реалістичними деталями часто недоречне.

В сучасній методиці викладання рисунка  є  також площинною інтерпретацією форми, послуговуються не тільки при підготовці дизайнерів-графіків, але й художників інших спеціальностей. Вивчення трансформації об’ємних форм в узагальненні площини зображення є складовою багатьох програм сучасного академічного рисунку в Харківській і Львівській академіях, вона достатньо добре розроблена видатними художниками-педагогами Тарасом Драганом, Богданом Сорокою, Альфредом Максименком, Миколою Опанащуком, часто зустрічається у практиці багатьох  художників-графіків.

Крайній суб’єктивізм і граничний індивідуалізм мистецтва ХХ ст. призвели до того, що основним методичним правилом у багатьох художніх школах став розвиток виключно індивідуального бачення учня, розвиток його власної манери.

«Тепер від художника вимагається вміння бачити і відчувати, але не обов’язково знати» [2].

Відмова від конкретних навчальних завдань, підміна їх псевдотворчими концепціями, у кінцевому результаті стає візуальною демонстрацією відвертого дилетантизму.

Нинішньому часові більше відповідає синтезована система формування художника, яка передбачає: ґрунтовну професійну підготовку і вже на її основі формування образно-пластичної мови, індивідуального почерку художника. Для художника-графіка це – його власний, вироблений стиль, коли ми за одним твором (або фрагментом) можемо визначити авторство, період, навіть час  його створення.

Очевидно, що альтернативою доктринерству може бути лише плюралізм, багатовекторність сучасного мистецтва, введення у науково-навчальний процес філософсько-світоглядних, етичних і естетичних критеріїв не у вигляді домінування конкретної ідеології, а на основі всієї широти і розмаїття гуманістичних цінностей європейської і світової культури, цінностей національної культури і мистецтва.

При такому підході основним стає забезпечення цілісності навчального процесу, максимального взаємоузгодження і збалансування світоглядних, фундаментальних та профілюючих дисциплін,  підпорядкування концепції навчального процесу, визначеній моделі спеціаліста.

Головним методичним принципом має бути єдність трьох неподільних процесів:

  • навчального (аналітично-пізнавального);
  • навчально-творчого (конструкторсько-архітектонічного, узагальнюючого);
  • інноваційно-творчого, з урахуванням специфіки кожної спеціальності й вимог освітньо-кваліфікаційних рівнів.

Тут слід наголосити – урахування специфіки є настільки складна методична проблема, що маємо лише поодинокі приклади достатньо фахового її розв’язання. Зразу хочу застерегти, що йдеться не про винахід живопису чи рисунку для керамістів, дизайнерів-графіків чи модельєрів, йдеться про правильне, оптимальне використання ресурсу цих предметів у підготовці фахівців відповідного профілю.

Сучасна мистецька педагогіка володіє достатніми засобами, щоб роз’яснити сутність процесу оволодіння формою, кольором, пластикою, пропорціями тощо, а також засобами адаптації їх до специфіки кожного відділу, ідучи в напрямку інтерпретації, аж до граничного узагальнення, форми – знаку, в якому сконцентрована сутність речі.

Володіння рисунком у процесі постійних тренувань мусить доводитися до автоматизму, причому кожен штрих повинен лягати точно і вивірено, з каліграфічним акцентуванням. Таке володіння рисунком притаманне мистецтву  Сходу і давнім мистецтвам Європи. Воно іде врозріз із традиціями академічної школи, де надто багато уваги завжди приділялося моделюванню форми. Ця традиція була зламана художниками-модерністами у кінці ХІХ на початку ХХ ст., які багато зробили для поєднання жанрів і технік європейського мистецтва з мистецтвом Сходу. Рисунок став більш умовним, втратив ілюзорність, але багато досягнув у виразності. В Україні таким шляхом ішли художники школи В.Бойчука, особливо І. Сідляр, який в ілюстраціях до «Кобзаря» Т.Шевченка, виконаних у техніці малюнку пензлем, досягнув великої виразності при надзвичайній ощадливості засобів виразу. На жаль, із середини 30-х років цей процес був перерваний, і лише у 60-ті роки почав знову відновлюватися у затяжній боротьбі методом соціалістичного реалізму, консервативного не лише в ідеологічних постулатах, але й у питаннях форми, зорієнтованого на ХІХ століття. Навчання (аналітично-пізнавальні завдання – т.зв. академічні постановки) дотепер проводяться у рамках дещо модернізованого (анатомія Бамеса), більш конструктивного, академічного реалізму. Він фундаментальний у своїй основі і зовсім не суперечить сучасним тенденціям. Нині він стає надбанням всього людства. І Японія, і Китай дуже швидко європеїзуються, правда, лише на першому, аналітичному рівні, залишаючи другий і третій для адаптації своїх глибоких мистецьких традицій у наймодерніші течії сучасного мистецтва і дизайну.

Отже, начерковість, узагальнення, досягнення концентрованої сили й експресії форм є основним напрямом сучасного рисунку. Для дизайнерів- графіків вміння швидкої візуалізації форм засобами рисунку з наступним опрацюванням їх за допомогою комп’ютера  стає нарівні з фотографією, основним зображувальним засобом.

ЛІТЕРАТУРА

  1. В.Даниленко. Дизайн. –Харків: ХДАДМ, 2002. – С.238.
  2. А. Максименко. Педагогічні системи та навчальні методи в контексті основних мистецьких принципів (концепція синтезованої педагогічної системи). [Рукопис]. – 2006. – С.6.
Share

Написати коментар