Між небом і землею

10 січня, 2017 | Розміщено в розділі Викладацький склад | Прокоментуй!

Всім нам відома євангельська притча про таланти, які господар, вирушаючи в далекий край, роздав своїм слугам. А повернувшись, спитав у кожного, як вони розпорядилися його дарами. І з кожним розрахувався по справедливості: за працю винагородив, за лінивство покарав.

Сьогодні хочу згадати про талановитого митця, заслуженого художника України, викладача Косівського інституту прикладного та декоративного мистецтва Степана Бзунька та одну з його найвизначніших робіт — іконостас церкви Успіння Пресвятої Богородиці в селі Старому Косові.

Різні події випали на долю цієї святині. Парафіянка церкви, моя бабуся, світлої пам’яті Олена Ковалюк, часто згадувала про те, як у далекому 1944 році, 27-го серпня, якраз напередодні храмового свята Успіння Пресвятої Богородиці, внаслідок артилерійського пострілу горіла Старокосівська церква, і яка то була страшна трагедія. До приходу в наш край «радянських визволителів» церква для косівчан була всім, супроводжувала їх від народження і до смерті. Втрата святині була дуже суттєвою, у свідомості людей вона прирівнювалась до голоду 1946–1947 років.

Повноцінно відновилися богослужіння у Старому Косові аж у 1989 році. Приміщенням служила тимчасова каплиця, побудована на місці згорілої церкви. Ідея про відбудову храму зародилась на початку 90-х років, тоді ж і розпочалось будівництво. В 1996 році у парафію був направлений молодий енергійний священик Іван Близнюк, який зумів вдихнути «нове життя» у дещо сповільнений процес будівництва. Невдовзі «виросла» ошатна церква, яка і на сьогоднішній день є однією з найбільших мурованих культових споруд у Косові та околицях. Для виконання настінних розписів отець Іван запросив львівських митців сакрального і монументального живопису: Ігоря Орищака, Сергія Булка, Євгена Хруника та Ігоря Леськіва, які чудово виконали своє завдання.

Прийшла черга до виготовлення іконостасу, так званої «межі між небом та землею». І саме тут постало складне питання щодо вибору майстра. Для цього необхідно було відшукати, користуючись сучасною термінологією менеджменту, проект-менеджера (з англ. ргоіесі тападег) — талановитого художника, керівника, лідера, координатора проекту, глибоко віруючого християнина, який би зміг відтворити в іконостасі сакральний зміст служіння Богу. Такі якості отець Іван побачив у місцевого художника Степана Бзунька, зробив свій вибір і, як завжди, не помилився. Характерною особливістю творів Степана Васильовича є притаманні тільки йому стилістичні особливості. Це поєднання в одній композиції геометричних і стилізованих рослинних мотивів, які читаються як одне ціле. Так розкривається орнаментика іконостасу за загально прийнятими всеукраїнськими традиціями і одночасно проглядаються елементи традиційної гуцульської різьби. На мою думку, мистецтвознавці вже у недалекому майбутньому, опрацьовуючи творчість митця, дадуть цьому унікальному явищу назву — стиль Степана Бзунька. За його роботами прослідковується почерк, який не сплутаєш з іншими майстрами.

Свій традиційний підхід С.Бзунько продовжив у Старокосівському іконостасі. В ньому добре взяті пропорції — від дрібних елементів до великих конструктивних деталей, що робить його спланованим і довершеним. Використання двох матеріалів: дуба, як конструктивної міцної основи, та липи, як легкого світлого, помереженого різьбою, робить конструкцію легкою. Деталі між собою пов’язані за допомогою різнопланових з’єднань, які вдало доповнені рельєфною і прорізною різьбою. І кольорова гама написаних образів досить вдало згруповує усю композицію іконостасу. Степан Васильович добре проаналізував іконографічне оформлення церкви і в своєму унікальному стилі виконав іконостас. Відчувається глибока релігійність майстра, він розуміє призначення іконостасу та його значення у Божественній літургії. Степан усвідомлює, що під час служби Божої погляди всіх присутніх спрямовані через іконостас до Таїнства, яке відбувається у момент перетворення хліба та вина на Кров і Тіло Ісуса Христа. І саме тому іконостас має бути простим, зрозумілим і одночасно загадковим та заворожуючим. Він немов двері — від нас до Бога. Досить сміливо та несподівано Степан Бзунько інтерпретує церковні канони щодо форми та змісту іконостасу. Митець свідомо пропустив святковий ряд з дванадцятьма найбільшими святами в році, оскільки ці сюжети уже висвітлені на настінних розписах храму. Останній, Прабатьківський ряд, вирішений у цікавий спосіб — півколом, що складається з батьків і патріархів церкви із зображення Бога у центрі. Ця частина вдало повторює конструктивне склепіння церкви, і це ідеально вписало конструкцію іконостасу в інтер’єр храму.

Робота над іконостасом завершилась у 2011 році. 28 серпня того ж року, на храмове свято, його освятив владика Іоан Бойчук. А слова, сказані настоятелем церкви, митрофорним протоієрем Іваном Близнюком про те, що іконостас «… є чудовим поєднанням творчого задуму живописців і майстра художнього дерева Степана Бзунька та його команди», дуже влучно підбили підсумок зробленій роботі.

Зараз Степан Васильович працює над проектом іконостасу до Москалівської церкви святого Василія Великого. Я впевнений, що незабаром люди прийдуть до храму з простої цікавості, щоб подивитися на цей та інші мистецькі шедеври майстра, і принагідно залишаться послухати службу Божу. Хтось із них через мистецтво повернеться до Бога, і в такий спосіб буде робити добрі справи, яких ми всі так потребуємо.

Можливо, саме тому Степан Бзунько ціле життя так наполегливо вдосконалює свій талант, щоб через довершені мистецькі твори навертати людей до Бога?

Мирослав Близнюк.

«Гуцульський край», №1, 6.01.2017 року

Share

Написати коментар